15 березня 1939-го, 78 років тому, на засіданні Сойму (парламенту) було затверджене рішення про незалежність Карпатської України.

Сойм таємним голосуванням обрав президентом Августина Волошина та затвердив державні символи: синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» та тризуб св. Володимира Великого у сполученні з крайовим гербом Закарпаття.

У той же день було оголошено мобілізаційне звернення до населення Карпатської України для оборони від угорської агресії. Громадське парамілітарне формування Карпатська Січ, створене зусиллями добровольців із ОУН та місцевих патріотів, стала базою для формування збройних сил Карпатської України.

5-ти тисячна Карпатська Січ, що мала обмежену кількість стрілецької зброї і практично без важкого озброєння героїчно захищала українські землі від регулярної 40-ти тисячної угорської армії з танками, літаками, артилерією.

Загалом під час загарбання території Карпатської України 14-18 березня і наступної партизанської боротьби з окупантами до кінця травня 1939-го між угорськими військами і Карпатською Січчю відбулося близько 22 боїв. Українські втрати: до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими, ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами угорського терору після поразки Карпатської України. Втрати агресора: від 100 до 200 убитими та до півтисячі пораненими.

Серед оборонців Карпатської України був і легендарний воїн із Чернігівщини Михайло Білозерський (27.09.1897 – 07.07.1961).

Його участь у цій війні була закономірна і символічна — доброволець, незламний борець за незалежність України.

Михайло Іванович народився 27 вересня 1897-го на хуторі Мазаїв біля села Локнистого сучасного Менського району.

Під час Української революції він служив за часів Української держави гетьмана Павла Скоропадського в Сердюцькій дивізії, потім перейшов на бік Директорії Української Народної Республіки. У Діючій армії УНР брав участь у більшості боїв проти ворогів України: Київ, Бахмач, Жмеринка, Житомир, Староконстантинів, трикутник смерти і Замостя...

У 1920-му у складі 6-ї Січової стрілецької дивізії був змушений піти в еміграцію.
Проте, вже у 1939 році в лавах Карпатської Січі воював з угорським агресором, під час Другої світової війни в лавах Української повстанської армії на території Волині, Підляшшя і Холмщини захищає населення від окупантів і бореться за незалежність Вітчизни.
За заслуги перед Україною Державний Центр УНР в екзилі вже після Другої світової війни нагородив булавного (підполковника), сотника Михайла Білозерського Хрестом Симона Петлюри та Воєнним Хрестом (булавний).

Сучасні українські добровольці гідно продовжують славетну традицію своїх попередників захищати Україну!


ДОВІДКОВО: Нагороди Михайла Білозерського визнаються державою Україна відповідно статті 4 Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» від 9 квітня 2015 року № 314-VIII.


Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті