Інформаційна війна нині досягла достатньо головуючого значення в силу процесу інформатизації суспільства. З різноманітних форм прояву цього явища розглянемо один із аспектів, що за традицією відноситься до поняття „художня література”. Певні міркування загального вигляду і достатньо абстрактного характеру, які не можуть претендувати на справді аналітичний огляд.
З початку щодо „місця зору” аби було зрозуміло, чого власне турбує таке питання. Чого не спить ся в глупу ніч... Не тільки від того, що при всяких нагодах з питання культури, духовного розвитку народу, відомі національні інтелектуали майже завжди наголошують про біди книгодрукування, необхідність, потребу... Ці розмови і думки вітають в довкіллі вже не один рік. По-своєму вони стали звичними, як і фраза: в державі нема грошей... „Нема грошей в державі... не має... ” – і дивлячись на ті, з дозволу сказати, обличчя говорючих це, не має сумніву, що поки будемо лицезріти їх, а вони будуть мати можливість через ЗМІ нам сповіщати, грошей в державі не буде ніколи.
Незмінне досягнення подібних обговорень та виступів: а віз і нині там, - виявляється чи не основним інтелектуальним здобутком цих зусиль. Це викликає відчуття, що за цим всім криється...якась парадокса. Хочеться зрозуміти, в чому цей парадокс або чи існує він. Про що так запально бідкаються наші провідні діячі культури і при чому тут питання духовного розвитку нації. З цього приводу і з’явилось бажання висловити деякі міркування, що називається, пересічного громадянина. З числа тих, хто, коли чує пораду купити чи почитати якусь сучасну книгу, має своє у відповіді: „чухча не читач”...
Взагалі щодо книг. Мало їх чи як? Якщо так зважити, то починаючи з кінця 80-років минулого століття... Аж самого пройняло-жахає: як довго тягнеться ся мить. А ще краще: наприкінці минулого тисячоліття для споживача радянського книжкового ринку „вибухнув” і кількістю авторів і найменуванням творів. Якщо до цього для звичайного радянського читача тільки такі автори, як К. Маркс та В.Ленін, довгими полицями своїх книжок повного зібрання навіювали сумне відчуття, що ніколи тобі не вдасться всього цього прочитати, хоч і є сподівання таки сягнути вершин розуміння, то започаткована тоді суспільна демократизація розбила ці ілюзії. Подібні ілюзії були розвіяні і в інших питаннях. Скажімо, що за існуванням фактично єдиної марки горілки „Столичная”, було відчуття, що колись таки її всю випити можна буде. Поява незліченої кількості різних етикеток та фірм, які вже на есенгівському простору ще більше розмаїтими рядами наповнили очі споживача - розсіяли ці сподівання... Не те що випити, перепробувати того всього - марні сподівання.
Якось-чогось не так давно зайшовши в одну із столичних книгарень, просто вкляк. Внутрішньо вкляк настільки, що вже на другий поверх і не став підійматись. Від однієї думки, що це все видано аби можна було перечитати, мимоволі з’явилось питання, а чи справді така мета ставиться тими, хто все це друкує і пропонує до вжитку. Якщо нічим більше не займатись, а тільки читати, то воно може звичайна людина за все своє життя і зможе таку кількість книжок прочитати. Ті, що на першому поверсі цієї книгарні. Причому таки і не мало виявилось авторів, кожний з яких не менше Леніна метраж позаймали своїми книгами з різними назвами. І майже всі таки імена, що і не чув ніколи. Воно звісно, як людина не дуже освічена – лише колись університет закінчив, - може і не знаєш стількох великих письменників. Що таким попитом освічених громадян користуються. Проминуло повз тебе щось значне. І виявляється не мало їх таких. Ні, звісно, там були певні рядки зібрань знайомих хоч якось авторів на кшталт Ч.Діккенс... Д. Чейз. Але більшість – якісь сучасні класики, судячи по рядам зібрання їх книжок, про яких навіть не чув. Не те що читав хоч по книжці кожного.
А тут ще лунають заклики: треба більше видавати своїх книжок, ніж оцих, що зараз вже знаходяться на прилавках та розкладках. Без цього згине наша духовність. Ні, по-простому, по-людські, воно зрозуміло. Практично, всі, хто підіймає голос про занепад національної культури, про потребу друкування книжок, вони свято відстоюють своє бажання видати книжки за своїм авторством. Ототожнюючи це із духовним розвитком нашому народу. Вони все це виговорюють аби саме їх книги великими накладами друкували. Інколи дивлячись при цьому у їх відверто відкриті очі, важко не здивуватись, як вони навіть тіні сумніву в собі не мають. Духовність народу згине, якщо не видадуть книжок. При чому тут духовний розвиток народу та їх книжки. Яких повинно бути не менше видано чим отих, які вже в навал всюди лежать.
Тому, саме з погляду питання про духовний розвиток кожної особистості в нашій країні, чи про збільшення друкування книжок треба вести розмову? Чи насправді це є показником та однією з умов духовного розвитку нації? Для чого утворено цей сучасний „книжковий потоп” – якого повік не тільки не осягнути, а не охопити?
Якщо зважити – за авторами, назвами і накладами видань - так звану художню продукцію широкого попиту (особливо фентезі, детективи та подібне), то цілеспрямованість цього процесу стає достатньо явною. Створення інформаційного шуму і утворення в ньому певних інформаційних піків суспільного значення як „культових творів” є спроба, створивши інформаційний „шум”, заглушити Слово істини. Якщо зважити при цьому, серед існуючих форм сучасних ЗМІ, на втягувальну силу ще потужнішої „розумової праски” щодо спустошеності думок після сприйняття – відомий стан після багатогодинного „клацання” по всім каналам телебачення із своїм сонмищем повторюємих фільмів та реклам – системність такого заглушування вже стає очевидною.
На що спрямовано таке шумове заглушування. Для чого навіюється такий стан сонливої утоми через споживання інформаційного „продукту”. Що намагається заблокувати? Саму можливість пошуку та знаходження Слова, яке і вказує, і допомагає здійснити крок до знаходження головного: усвідомлення власного місця особистості, пізнання самого себе – що і є, насправді, необхідна умова духовного розвитку. Слова, яке збуджує думку, стає приводом самостійно думати. Дозволяє досягти стану свідомості аби самостійно знаходити відповіді на питання. Саме таке блокується для вжитку та, водночас, „вишліфовується” отупіле споживання. Більшість книг, які зараз заполонили простір нашого життя, є проявом „шумового ефекту”.
Ознаки, за якими можна ту чи іншу книгу, роман визначити як „шумовий ефект” відомі. Прийом бестселер-продукту: легке читання (сприймання). Ефект простих речень, в яких кількість слів має бути „7±2” – ефект відтарований психологами при відпрацюванні принципів взаємодії операторів на землі та військових пілотів, космонавтів. Але основний ефект: якщо взяти таку книгу через декілька місяців після того, як ви її прочитали, то виявиться, що ви з тим же захопленням можете її знов читати. Бо не пам’ятаєте з попереднього читання ні подій, ні колізій, ні чим воно закінчується. Тобто в результаті прочитання фактично нічого не залишилось в пам’яті. Це специфічна дія на людський мозок. зайнятий Завдяки подібному „чтиву” відбувається сгладжування розумових здібностей та відволікається певний час життя нібито „культурним наповненням”. Природна тяга до знання істини через Слово підміняється пустопорожнім сприйняттям, що покликано перевести цю тягу в механічне читання. Певна звичка, яка поступово має втратити природний сенс. Як звичка до гумової жуйки, що використовує природний інстинкт жування як потреби в їжі. Відшліфовується узвичаєння до сприйняття інформації, яка не залишає в наслідок ніяких думок. Породження „глухого та сліпого” розуму.
Саме такого типу література є нині найбільш тиражована в сучасному світі. Подібний ефект згладжування думок та здатності думати досягається не тільки через книги. За останні роки літературні Інтернет-сайти утворили із такого „моря” вже інформаційний океан. В глибинах якого можна виловити корисні знання... Але, швидше всього, шукаючого поглине неосяжна кількість винесеної на поверхню, так званою популярністю, тієї ж самої „шумової літератури”, яку просто не спроможна переглянути будь-яка людина. Такий спосіб під нібито гаслом духу вільності: „хай цвітуть усі квіти”, - фактично, захаращує, закриває можливість знайти цілісний здобуток знання сучасної думки. Пустоцвіти, розумові будяки (взагалі - непристойні витвори) закривають, забивають „плодоносні”. Подібний спосіб закриття доступу до знань є більш затратний, але дієвим не менше ніж цензура або заборона друкування. Розвиток сучасних інформаційних технологій (Інтернет) обумовлює таку можливість ще в більшій мірі. Втім інтернет-спілкування має вже достатньо відомі специфічні приклади використання такого ж засобу. Коли при обговорені певної теми, публікації з’являються різні „клони”, що, як інформаційні клоуни, відволікають, забивають обмін думками, переключаючи їх, частіше, у площину брутальних взаємин.
Пошук істинного знання і оволодіння їм є природною властивістю будь-якої розумної істоти. Як і певні властивості тваринного характеру, що визначаємо як природні інстинкти: дихання та інші функціональні потреби організму, біологічне продовження роду, структурна організація спільності тощо. Така властивість природи, такий принцип ОрГанізації буття-життя.
Природною для кожної людини є потреба, отже і очікування, в результаті спілкування отримати від іншої те, що дозволить упорядити існуючий в ньому самому хаос, тобто зменшити нерозуміння хоч якимось обрисом. Або існуюче вже власне упорядкування порівняти із іншим варіантом упорядкування світу. Тобто здійснюється або формування, або перевірка, уточнення власного світогляду. Це є спільні кроки на шляху до усвідомлення абсолютної істини. В цьому головуючий зміст спілкування: усвідомлена спільність знаходження в Русі до Істини.
В усвідомлені цього криється особиста причина „права бути автором”. Якщо світогляд людини не має власного упорядкування, якщо людина ще не досягла того стану, коли знайшла своє місце – точніше усвідомила свою історичну роль, - а знаходиться у стані „шукаючого учня”, тоді важливим стає, чи існує в тій книзі, до якої вона потягнулась, варіант авторського упорядкування світу. При цьому людина, яка не знайшла в собі відповіді на головні питання буття-життя, але прагне бути Автором для інших – що вона здатна передати іншим? Здатна лише відобразити своє нерозуміння як художнє відображення непорозуміння... Смакування подробиць пошуку самоусвідомлення без досягнення особистого вирішення основного питання як результату – є прояв історично віджилого письменства. Саме таке враження справляють сучасні публікації, які ще й пропагуються як „досягнення літератури”.
Взагалі, подібне відношення до Слова є гріх перед Бігом. Прагнення стати автором з таким станом самоусвідомлення схоже на виголошення себе Провідником, Аватаром на Дорозі Духу тим, хто сам ще залишається у стані духовного сліпця. Різні конкурсні номінації сучасних авторів є нічим іншим як певною формою виголошення Провідників. Але саме такі твори дозволяють констатувати про невідповідний історичним вимогам стан художньої літератури. Час вимагає осмислення основ буття-життя, на потребі передача досвіду особистого здобутку такого переосмислення, зображення шляхів здійснення та досягнення стану оновленого світогляду. Тоді тільки настає право оприлюднення результатів звільнення від засліплення. Право передати свій особистий досвід.
Тому існуюча у світі система породження „літературного океану” за рахунок кількості та формальної різноманітності тематики, насправді, спрямована на поглинання в своїх хащах корисної інформації. Самої можливості її появи та проявлення для суспільної думки. До такого спотворення розуму особистостей, коли вони будуть не спроможні розпізнати істину в силу атрофованої здатності сприйняття, якщо й зустрінуть подібне знання. Того набутого кимсь досвіду, де існує результат реалізації відомого: пізнай себе. Поховання таких авторів та їх творів на дні „популярного словесного океану”. Відомий прийом інформаційного заглушування певних джерел. Як і шельмування певних класичних авторів, що є різновид шумового заслону. Такий сучасний мир, в якому ми перебуваємо. Поки що... Одне слово – бізнес, тобто: біс несе. Такий інформаційний простір, в якому відбувається поки що народження нової свідомості.
Саме розірвати в своїй особистості це „замкнуте коло”, по якому нас несе, є основне питання в розумінні духовного розвитку. На це повинні бути спрямовані суспільні зусилля. Звідси щодо книжок: потрібні такі, які допомагають думати, тобто до-Ума-іти. Не кількість книжок потрібна, а книжки іншої якості. Іншого рівня свідомості авторів, в порівнянні з тим, що зараз „розкручуються”. Існуюче книжкове марево по суті не є книгами, бо не мають в собі основної ознаки - ніякої нової вісті. Пережовування відомого – хоч і у вигляді „стьобу” – є не більше ніж втрата життєвої наснаги. Людина, яка знайшла особисті відповіді на життєво важливі питання, яка відкрила нове знання, має Право запропонувати цю свою вість іншим. Тоді її прагнення передати свої думки, свій досвід є виправданими для нової історичної епохи, повстання якої набуло вже незворотного характеру.
А що кожний має право написати та оприлюднити якусь публікацію, вірш, повість, книгу – то воно таке... Загалом, з минулого таке розуміння про право. Бо існує честь об’явити знання власного досвіду іншим для знаючого своє місце в Праві.
| Коментарі (0) |