Товаріщ Сталін, ви большой учений,
В язикознанії вам в мірє равних нєт...
Читаючи вас, чи слухаючи, щось подібне виникає і в моїй голові. Саме тому, я й хочу вам зайвий раз нагадати (для майбутнього), що газетна чи журнальна стаття — це навіть не кандидатська чи докторська дисертації, в яких так рясно дозволяється цитувати чужі думки, коли відсутні свої.
Не хочу вас образити і вашим неглибоким знанням історії, хоча ви по службі в екс-президента Кучми отримали високе вчене звання —доктора історичних наук. Подейкують чи то за відповідне крісло, чи то за відповідну посаду. До академіка, пам’ятається, не дотягли тільки по тій простій причині, що деякі дилетанти не визнали арифметичної формули Конституційного суду, яка зводилася до найпростішого, а саме: один плюс один дорівнює... один. Якби, скажімо, це ваше і Кучмине „математичне дитятко” спрацювало і пана Кучму визнали учнем, який залишився на другий рік вчитися стати президентом (це не ви йому, бува, підказали таку глибоку думку?) на третій термін і ваше всесвітнє новаторство увели б до підручників, з арифметики для 1-го, наприклад, класу, то ваш патрон став президентом і на „другий термін”(перших два терміни пан президент Кучма, вибачте, повторююсь, проходив стажування) ви б також стали і академіком, і найголовніше - генералом. У мене особисто в цьому ніякого сумніву. За інших не скажу.
Хоча, як на мій, може, дещо суб’єктивний погляд, на тлі екс-президента Леоніда Кучми, ви й так тягнете на високе звання вченого-дімагога. Якщо не на почесне звання, то на високе. Все пізнається в порівнянні. Не ображайтесь, будь ласка, за „демагога”, але так кажу не тільки я, але й та уся, як ви зневажливо пишете і висловлюєтесь, „Маленька купка свідомих у вишиванках”, і ця „меншість”, у своїй більшості (понад 72 відсотка від усього населення) за останнім переписом визнала рідною мовою — українську мову, яку ви чомусь берете в лапки. Тобто, це ті, що ще не втратили свідомості. Маю на увазі національну свідомість, на відміну від вас. Бо читаючи вас, весь час ловиш себе на думці, що передбачаючи громадянську війну в Україні українців з українцями, ви або з дуба впали, або втратили й справді почуття реальності.
Звичайно, я більш, ніж певен, вам цього дуже хотілося б. Вам, вашому редактору-найманцю (здається, Скачку) і рабу з „Києвского тєлєграфа”, соціалісту-космополіту Васілію Волгє чи комуністу-інтернаціоналісту Голубу. І не знаю, до якого вже стану і освіченості віднести мало виховану Богословську, яка словом „брешете”, прикриває свою духовну та інтелектуальну убогість.
Тепер давайте, полемізуючи, поставимо хоч маленькі крапки над „і”. По-перше, ви за своїм національним походженням єврей, за українським паспортом „громадянин України”. То, відповідно, ставлю питання: хто вам дав моральне і юридичне право, так зневажливо, так саркастично ,так єхидно виступати проти українського народу — народу серед якого ви живете? Його мови, культури, духовного рівня, як це робите ви, на сторінках оцього „всєукраїнского” (придумали ж, ну, точнісінько як УПЦ московського патріархату — О.Ч.) тєлєграфа”. По-друге, ви мені можете заперечити і сказати, що в державі під назвою Україна, нині нема ні євреїв, ні українців, ні росіян. Згоден: нині уже нема, бо й графи про національність у паспорті нема. То у такому випадку хочеться вам нагадати, що в Україні немає і нацменшин, за яку ви так піклуєтесь, нав’язуючи другу державну мову і виступаєте тут від імені вже російського народу. Знову ж по якому праву? Чому ви розписуєтеся за росіян, які, живучи серед українців, не вимагають так настійливо тієї другої мови, як це робите ви? Для чого це? З якою метою? Для розбрату? Для чергової (як пишете ви) громадянської війни в Україні, яку ви може й розпалите (не доведи Господи!), але участі в ній не братимете. Стоятиме осторонь і так само, як в згаданій статті, посміхатиметеся, як „дурні ґої” між собою воюють. Або з другим паспортом, ізраїльським (вони, кажуть, є в кожного єврея) чкурнете на приватному літачку на землю обітовану, чи до голубих гаваней південних морів, щоб потім повернутися знову на чергове згарище України. Ви саме про це мрієте, пане Табачнику?!
Адже вашу статтю я сприйняв як чергову іскру, з якої ось-ось має розгорітися в Україні полум’я громадянської війни. Це вже не застереження. Це вже набат. Якщо так, то чи не в ім’я саме цієї війни ви його, полум’я, так активно роздмухуєте? Перше поліно у це вогнище ви особисто підклали в зловісну антиукраїнську епоху, якщо не сказати, в політичний шабаш, який зчинила, піднявши голову п’ята колона за горе-президента для українського народу Леоніда Кучми. Це ви тоді, під час його першої президентської каденції, вперше розділили Україну на Схід і Захід. Тоді ж під дружні оплески у Верховній Раді прислужників Кремля — комуністів ви заявили про другу державну мову, а трохи пізніше і про те, що національна ідея не спрацювала. А ви її, аля-Гарібальді, проводили зі своїм ляльково-маріонеточним малоосвіченим президентом?
По-друге, ви так часто посилаєтеся на Канаду, Швейцарію. Говорите про двомовність Квебеку. Хотілося б вам нагадати, пане історику, що Квебек — не держава, а провінція в державі, і як історику сказати, перед тим як створився двомовний Квебек, було пролито дуже багато крові. Завойовники і окупанти — французи й англійці, винищили майже до ноги корінне населення Канади. І „останнього з могікан” нині загнано в резервації. По суті за колючий дріт.
Ви можете й надалі наводити приклади з американського континенту, як Північної його частини, так і з Південної, але при цьому, як історику, вам не слід забувати про такі народи як майя і ацтеки, і розповісти хоча б перед українським світом, де ці народи тепер, після нашестя іспанських конкістадорів. Де тепер мова, культура, історія ацтеків і майя?
Якщо вже нам, українцям, судитиметься пережити в черговий раз те, що ви пророкуєте — громадянську війну, і про що ви мрієте, вискакуючи з чиновницьких штанів, то боюся під вами не стоятиме високе посадове крісло і вам в ті хвилини буде не до цього, як і „Києвскому телеграфу” разом з такими перевертнями, як його редактор і його власник. Коли ж ви і вам подібні територію під колишньою назвою Україна перетворите в попелище, то подумайте, хто ж на вас працюватиме. Хоча саме тоді ви з повним моральним і юридичним правом можете вводити на території під умовною географічною назвою „Україна” будь-яку мову. Але ми, українці, подібно до графи у паспорті про нашу приналежність, докорінно ще не знищені. Ми живемо і житимемо, поки один одного будемо пізнавати хоча б по мові, якщо ви вже в нас майже знищили культуру, духовність, історію і саму історичну пам’ять про народ, який тут віками проживав і упродовж віків нищився, заборонявся, підмінювався різними назвами і знову народжувався і оживав знову.
Ви стверджуєте, що ми, українці, у своїй меншості зійшли з полонин і тепер нав’язуємо закон наших гір, нашим рівнинам і степам. Я особисто, по-перше, хотів би застерегти вас і вашого редактора, про якого я можу сказати, тільки одне, або він раб, або раб свого пана, якщо поки що в мирний час друкує такі войовничі ультиматуми на сторінках цього антиукраїнського часопису, що Україна — це не бананова республіка, а українці не папуаси, які 17 років тому злізли з пальм. Чи ви, пане Табачнику, вкладали в у фразу „зійшли з полонин”, якийсь інший зміст від тієї широко відомої фрази — „злізли з пальм”?
Дозвольте з вами і тут не погодитися. Бо коли це було б так, то ви, як історик (який уже ви там історик - не мені про це судити) мали б сказати, що ота меншість, яку не закатували, не потопили живими в баржах, не закопали напівживими у вічну мерзлоту, не заморили голодом на Соловках і не добили пляшками з-під шампанського на честь чергової річниці „великого Жовтня” в Сандормосі, 17 років тому не зійшли з полонин і не 17 років тому заговорили своєю мовою, а 17 років тому вийшли з московських тюрем і концтаборів. Так, на відміну від вас, вони не могли перевтілюватися і підфарбуватися відповідно до кольору місцевості. Вони на відміну від вас не були демагогами і кон’юнктурники, а чесними і порядними людьми, синами і дочками свого народу. Не мали ні досвіду, ні практики у будівництві держави, і поки ці романтики бігали з гаслами і мріями про свободу і незалежність, такі, як ви за їхніми спинами прихватизовували фабрики і заводи, цековські, обкомівські і райкомівські приміщення, старі будівлі, ресторани, готелі і ставали власниками, і господарями й не тільки цих об’єктів, а по суті вже цілої української держави. Ті, що прийшли з Гулагів, ті, які сиділи у в’язницях і концтаборах тільки за те, що виборювали законне, Богом їм дане право розмовляти і молитися на рідній землі рідною мовою, вчитися в своїх школах і вузах, несподівано для себе знову опинилися в окупаційній зоні. Склали, як ви пишете, нацменшість, будучи, від себе додам, нацбільшістю. Ця, так звана, за вашим визначенням, „нацменшість” намагається нав’язати, за вашим визначенням, „нацбільшості” свою мову. Насправді ж ви, і такі як ви, будучи об’єктивно представниками національної меншості, намагаєтесь нав’язати українській Нації свою мораль, точніше сказати - аморальність, жовту і антиукраїнську пресу, телеграф, пошту і радіо. Хвіст почав крутити собакою.
Читаючи ваш виклик українському народові, я починаю усвідомлювати, що це вже було в нашій історії. Я навіть, коли дивлюсь на вас, бачу у вашій особі аля-Троцького за зовнішністю і аля-Кагановича за антиукраїнськими ділами його. Погляньте на себе в дзеркало, пане Табачнику. Ви самі собі нікого не нагадуєте? Проведіть історичну паралель. Ви ж так це любите робити.
Знаєте, пане Табачнику, ознайомившись з вашим закликом до громадянської війни в Україні, асоціативно дійшов висновку, що ви нині вдаєте з себе не маленького Бісмарка- навпаки, який не втілив у життя національної ідею, а такого собі бородатого Спартачка, котрий хоче підняти рабів з колін. Але не для того, що їх визволити з морального рабства і забудькуватості, незнань своєї історії, а задля самознищення у майбутній громадянській війні, на яку ви і вам подібні так активно натякаєте. Бо як інакше розцінити ваше сьогоднішнє пророцтво? Тільки однією причиною: ви так хочете, щоб Схід пішов оружно на Захід? Цього так хочеться вашій меншості? Меншості, яку репрезентує ви, вдаючи з себе представника національної більшості?
Саме на цьому вашому твердженні хотілося б зупинитися. Кожен з нас розуміє, який ви зміст вкладаєте в це словосполучення, що ви маєте на увазі, називаючи себе агресивною меншістю. Це всі розуміють. Я ж хочу сказати про інше. Так зване забезпечення так званої нацменшини, якої де-юре в Україні не існує, бо всі ж однакові –громадяни України, то яку нацменшину ви хочете забезпечити другою державною мовою? Російську? Я цього від законослухняних росіян, які є громадянами України, особисто не чув. А ви, як ми вже зазначили, не є росіянином, як і Малінковіч, Погребінський, Богословська, Вітренко. Не є росіянами й домашні перевертні типу Волги, Голуба, Шуфрича. Чому ж ви розписуєтесь за законопослухняних росіян, ображаючи їх чи провокуючи проти нас, українців? На якій підставі. По якому моральному (про юридичне я вже мовчу) праву? Більшість росіяни, на відміну від євреїв, таких як ви, так активно і так безпардонно не галасують на тему другої російської мови. І чому саме російської? Якщо вже виходити з ваших статейних постулатів, то в нас є й інші меншини. Наприклад, єврейська. Чому єврейську не зробити другою державною при такій вашій дімагогічній активності? Чим євреї гірші за росіян? До речі, у Російській Федерації, до вашого відома, пане Табачнику, як і в Державній Думі навіть не допускають розмов про введення на території екс-митрополії другої державної мови. А там одних татар і українців десятки мільйонів, не кажучи вже про мордву, чувашів, якутів, бурятів і так далі.
По-друге, вам, високопоставленому чи високо призначеному чиновнику, хочу нагадати, що великі державні особистості, які завжди хотіли добра своїй країні, своєму народові, скажімо, такі як Гарібальді, Бісмарк, Маннергейм (останній, до речі, швед за походженням) робили все для того, аби об’єднати державу, народ, який в наслідок колонізації набув різної ментальності, а частково й втрату розмовляти батьківською мовою. Такі державні достойники наводять приклади позитивні, де один і той же народ, усвідомивши свою ідентичність, відчувши, що він господар у своєму домі, а не раб іншомовного зайди-окупанта, живе з думкою не про громадянську війну, а про добробут, економічне благополуччя, про одну нову і добру сім’ю, бо це одна сім’я, одна держава. Його держава. Його, вчорашнього підданого і безправного під час панування колонізаторів, і нічого провокаторам, таким як ви, нині сіяти між нами, українцями, розбрат, дорікати один одного в тому, хто більше дав у бюджет держави. Як на мій погляд, то й цей ваш телеграфний постулат провокаційний, що, мовляв, Схід годує Захід. Захід завдячуючи таким державним чиновникам, як ви , майже поголовно подався за кордон. І звідти, якщо вірити, „Вестерн –юніон” та приватним компаніям типу „Міст” до України щороку надсилає мільйони твердої валюти. Така реальність, пане Табачнику.
Такі ж маленькі чиновники, як ви, живуть не позитивом, а негативом — пропагандистською отрутою, єхидством і безцеремонністю. Особливо тоді, коли в тієї чи іншої заполітизованій постаті відсутня честь і совість.
Віддаючи нині Галичину чи інші території України (поки що на сторінках „Кієвского телеграфа”) ви, пане Табачнику, не відчуваєте, що це вже межує з деякими статтями Кримінального кодексу про порушення цілісності держави. Ви віддаєте з такою ж легкістю і безвідповідальністю чи краще сказати вседозволеністю і Крим Росії. Якщо ви історик, то мали б знати, що цей півострів, що з’єднується з материковою Україною до „покорєнія Крима” (О.С.Грібоєдов) Московській імперії не належав. До ХVІІ століття Москва платила данину кримському хану.
А тепер, пане Табачнику, уявіть собі на хвильку, що я українець (не той, що зійшов з полонин. Хай цей ганебний ваш вислів залишиться на тих залишках вашої совісті і честі, які, судячи з вашої українофобської статті вже остаточно вивітрилися і реанімації не підлягають -О.Ч.) раптом не сіло-не впало отримав в Ізраїлі посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань. Мало того, що обійняв таку посаду в уряді Ізраїлю, але й дозволив собі різні демагогічні (краще звучить – дімагогічні -О.Ч.) виступи на ізраїльському телебаченню по всіх каналах, зловживаючи своїм службовим становищем чи за вказівкою, скажімо, деяких ідеологів у вишиванках з України, як пишете ви. Але не просто виступав би з пустопорожніми демагогічними роздумами, а й почав закликати євреїв Ізраїлю не мучитися над вивченням державної мови в Ізраїлі, а краще і легше розмовляти тією, якої їх, євреїв, примушували розмовляти в Совєтском Союзє, коли творився „єдиний совєтскій народ” з „єдіним совєтским язиком” російського походження. Іншу ж вивчати ніхто не збирався, бо всіх нас, совків, запевняли, що і в „мірє будєт єдиний язик- язик Владі міра Лєніна”.” Нам цей язик обіцяли так само, як і комунізм. Та повернімося до Ізраїлю, де я вже за віце-прем’єра з гуманітарних наук. Так от, я б, в Ізраїлі, як віце-прем’єр з гуманітарних наук у місцевому тель-авівському телеграфі (часописі) розпочав кампанію по запроваджуванню другої державної мови - російської. Розпочав на тій простій підставі, або ідеологічному підґрунті, що більшість сьогоднішніх євреїв в Ізраїлі - це вихідці з України і Росії. Ви уявляєте собі таку ситуацію, пане Табачнику? Ви уявляєте, щоб робилося в кнесеті, аби отака мала більшість нав’язувала свою „національну ідею” більшій меншості? Я вже мовчу про те, що в ізраїльському кнесеті немає української азарівщини. Там закон забороняє бути членом кнесету не чистокровному єврею. Там вимагається тільки „арієць” і то не в першому коліні. Ви мене розумієте, пане Табачнику. Хотів би я бачити, щоб трапилося з нашим українським кнесетом, аби тут прийняли такий закон, щоб у Верховній Раді були тільки ті, що з полонин і ті, що з степу Донецького. Скільки б та Верховна Рада нараховувала членів, хоча б при сьогоднішньому скликанні. Як ви гадаєте, пане Табачнику, якою була б картина у відсотковому відношенні? То може краще застромити язика за зуби, а перо публіциста поки що відкласти?
Або ще ви пишете дуже переконливо про пам’ятники і так логічно їх розміщуєте на нашій, українській, території. Уявімо, собі що я взявся і за пам’ятники в Ізраїлі і замість „Алеї праведників”, де, до речі сказати, чи не найбільше імен українців, запропонував пам’ятники катам єврейського народу. Розпочав би, звичайно, з Торквемади, поставив би пам’ятник і Катерині Другій, яка вперше ввела в Росії „межу осідлості” для євреїв, а потім цю ідею перехопив Адольф Гітлер, створюючи гетто. Тоді б поставив пам’ятники Шульгіну, Савенкову й іншим чорносотенцям, що викинули гасло на руїнах Московської імперії ”Бей жидов, спасай Рассею!” Ну, звичайно, і Адольфу Гітлеру. Не тому, що в його жилах текла єврейська кров, як у багатьох есесівцях-арійцях, а тому що винищував євреїв тільки за те, що вони за національністю євреї і в цьому їх найбільша вина.
Що ви на це скажете, пане Табачнику? Дикість, кощунство. Такого не можна навіть допустити в думках божевільного. Згоден. На сто відсотків з вами згоден. Але чому тоді в Україні ми ставимо пам’ятники катам мого народу? Наприклад, великий рухівець Гурвіц Перший ставить в Одесі Катерині Другій, яка знищила Запорізьку Січ, увела в Україні кріпацтво. Ви, можливо, завтра-післязавтра захочете поставити пам’ятник Лазарю Кагановичу, „великому українізатору” і малому торквемаді уже ХХ століття. Ставимо ж пам’ятники і досі не знімаємо особі, яка оголосили червоний терор і потопила в крові мільйони українців, росіян, поляків, білорусів, литовців, латишів, татар, чеченців та інших великих і малих народів своєю ненависницькою людиножерською ідеологією В.І.Леніну. Тому самому Леніну, ви як історик, мали знати, якщо диплом не куплено, що він чи не найбільше зніс за своє коротке життя пам’ятників, які символізували міць Російської імперії, знищив до тла храми, церкви, собори. А ті що залишилися переформатував у склади під господарське мило, сірники і оселедці. Священиків і архієпископів розпинав, четвертував, аби показати пролетаріату наочно, що Бога нема, раз він посланців Бога не може зняти з хреста чи витягти з-під коліс річкового порома, на якому крутився то один, то інший єпископ чи митрополит. Тепер ця партія, яка себе іменує комуністичною, стала чи не найбільшим поборником святої церкви. Особливо Московської, як і ви, пане Табачнику. Свідченню цьому ваш виступ на другій державній мові перед Московським архієпископатом (?).
Читаючи ваші рядки і чужі мислі відповідно заданої теми, вам, пане Табачнику, може здається, що я говорю не по темі. Але погодьтесь, наводячи уявний приклад, коли б я був віце-прем’єром в Ізраїлі і таке молов, як ви в Україні, то я навіть сам себе ловлю на слові, що мені місце в божевільні. Тоді у мене питання, чому ви не там, коли мелете щось подібне в Україні? Ви такого навіть у глупому сні рябої кобили уявити і не можете? Правда ж? Признайтесь. Хоч тут будьте чесні! Чи може , як сатирик, я щось гіперболізую? Спробуйте заперечити мені. Але й спробуйте уявити собі, щоб я подібні статті почав друкувати в Ізраїлі, будучи українцем, і нав’язував у їхньому монастирі свій статут. Ви можете таке уявити, я ні. Тому я вас, як українець єврея запитую: чому ви собі дозволяєте таке писати і друкувати в Україні? Чому? Може, тому, що в нас євреям дозволено все, а українцям - нічого? Давайте займатися не розбратом, пане Табачнику, а пропагандою гарного ставлення одне до одного. Нормального ставлення, як до українців, так і до росіян, так і до євреїв й інших народів нашої держави, а не розпалювання громадянської війни, чим ви уже займаєтесь не менше десяти років.
Вашим шляхом днями пішла і ваша колега чи то по партії чи то по крові сумнозвісна Богословська. Вона пропонує увести в Україні... апартеїд. Познайомтесь з її заявою в мас-медіа: її заява — припинити репатріацію кримських татар в українську землю. На якій підставі це заявляє, з дозволу сказати, офіційний юрист не за покликанням, а за чиновницьким кріслом? Знаючи історію єврейського народу, його тисячолітнє гоніння, переслідування, вигнання, я не дозволив би собі ніколи навіть рота розтулити проти цього народу. Народу, який йшов до своєї ідентичності віками, мріючи про свою мову, культуру, історію, духовність і врешті-решт свою державність. Нарешті знайшов її. Якщо я не помиляюсь у 1948 році. Тепер євреї мають свою державу, запроваджують свою мову. Свою мову в своїй державі. Свою, а не чужу! Ту мову, над якою глумилися, висміювали , забороняли. Кожен гнобитель і кожний загарбник. Усі кому не лінь і всі такі як ви, пане Табачнику, чи подібні вам слуги чи раби чужих задвірків і чужих статутів. Саме такі ідеологи і демагоги, цураючись (у кращому випадку - соромлячись після вседержавного глуму гнобителя) свого роду-племені, своєї мови, самі ж обзивали кожного єврея словами, якими я собі не дозволю на відміну від вас, обзивати цей древній і гнаний народ. Бо його історія, як історія мого, українського народу, дуже подібні. І саме в тому моє глибоке розуміння цього народу. Моя українська вихованість не дозволяє так говорити про інший народ, як це дозволяє інородець у моїй державі про мій народ, про його культуру, звичаї, мову і навіть національний одяг. Так цинічно, так грубо, так безсоромно, так провокаційно, так дико. Про який же гуманізм „великого державного гуманітарія” можна в цьому випадку говорити?!
З усією відповідальністю заявляю, що як українець, господар і син своєї землі, я більше маю і формальних, і моральних прав говорити в своєму домі, що мені заманеться. Але я цього собі не дозволяю. Не дозволяю висловлюватися так про інородців на моїй згорьованій землі. Бо мені, по-перше, не ґречно цього робити з точки зору природженої української гостинності і вихованості, по-друге, з точки зору честі, якою я дорожу, по-третє, з точки зору совісті, якою нагородив мене мій народ.
Над вашим народом, пане Табачнику, знущалися усі ті, хто приходив до влади, обзиваючи вас і висміюючи вас, і вашу мову, і ваш одяг, ваші ярмулки. Але це ваші ярмулки, як і мої вишиванки, як у шотландців їхні спідниці на чоловіках і ніхто в цивілізованому світі (підкреслюю в цивілізованому світі) не дозволить собі сміятися з національного одягу (до речі сказати, одного з наймальовничіших строїв у світі, які запозичують в українців і не соромляться модельєри усього світу).
Як про єврейський народ, так і про український, я не міг собі дозволити сказати, що ми зійшли з полонин заради красного слівця чи необдуманої фрази. Було б порядніше, чесніше, об’єктивніше вам сказати про мій народ, що він тільки учора повернувся з Гулагів, Колими, Сандармохів, Соловків, куди їх заселяли такі, як ви і навіть, вибачте, з такими чи подібними бородами під аля-Троцього чи з вусами аля-Каганович. Заселяли часто без суду і слідства. Сьогодні, судячи з ваших виступів у пресі і ви мрієте таке вчинити з нами, українцями. З тими, як ви зневажливо пишете, що ”зійшли з полонин”.
Ви в лапки берете і дороге кожному українцю слово „мова”, єхидно при цьому іронізуючи, забуваючи про те, що ця мова того народу, серед якого ви живете і займаєте високу державну посаду. Ви так зверхньо єхидно пишете про ту мову, яка зазнала дикого переслідування продовж багатьох століть. Ця мова заборонялася у піснях і навіть у нотах Емськими та Валуєвськими указами. Цією мовою не дозволялося ні розмовляти, ні молитися. Її принижували вдома, її безчестили, кидали у товарняки разом з худобою, примушували бродити по тундрі і тайзі, і там помирати і знову народжуватися.
Це такі, як ви, пане Табачнику, вбивали в голову, у свідомість кожному малоосвіченому дядькові, що це „мужицька мова”, що це „мова селюка”, виховуючи в українцеві яничара, перевертня, манкурта. Ви, як малоосвіченому дядькові, вбили в голову і пану Кучмі думку про те, що національна ідея не спрацювала. Ніби ви адміністратор його, при якому він працював президентом, переконували його в протилежному. Це ви як менеджер чи іміджмейкер уклали йому в черепну коробку „глибоку мисль” про другу російську мову під оплески антидержавників – передового загону КПРС в Україні — КПУ. Це з вашої подачі і вашого благословення державні чиновники, працівники банків, організацій і установ, викинули на смітники російсько-українські словники, за які вони було засіли за правління Леоніда Кравчука. Бо, бачте, національна ідея не спрацювала. Ідея, яку ви і в сні з паном Кучмою і не збиралися втілювати в життя. По тій простій причині, що вона вам, як і йому, наче п’яте колесо до воза.
Ще хотів вас запитати з яких морально-етичних засад ви дозволяєте виступати з такими цинічними і провокаційними статтям, провокуючи громадянську війну між заходом і сходом, чи відділенням Галичини чи Криму від України. Ви запитали про це мій народ? Хто вам дав моральне право виступати від імені українців і росіян. Я знаю (принаймні, з так званого всєукраїнского тєлєвідінія), що більшість законослухняних росіян, які шанують свою мову, шанують і мою. Шанують свою культуру і виступають в Україні українською мовою, чого не скажеш про вас. Чому ви розписуєтесь про якусь міфічну нацменшість, якщо такої у нас формально нема? Чи мені потрібно про це нагадувати двічі екс-віце прем’єру з гуманітарних питань. Як ви визначили тут нацменшість? По бородах, по вусах, по писку? Адже в наших паспортах немає графи національність. Усі ми громадяни України. Чи ви себе таким не вважаєте, маючи, як кожний єврей, інший паспорт. Тому чому ви такого права – права розмовляти єврейською - не виборюєте для себе, свого, єврейського народу. Чому ви так турбуєтесь за великий російський народ? Він що вас найняв у свої адвокати? Чому наші „Інтери” такі локальні, розмовляють тільки російською мовою. Може і їм час заговорити єврейською — на івриті чи ідіш. Я особисто не заперечуватиму. Але не втручайтесь в наші українсько-російські відносини. Не кидайте між нами не яблуко - камінь розбрату. І ще одне, чи не останнє. У вас і в росіян, як і в багатьох інших громадян України, є за спиною свої держави. У нас, в українців, іншої України нема. Саме тому ми вам не дозволимо знову розвалити її і розтектися по закордонах.
Ви так полюбляєте цитувати великих, займаючись софістикою. На кого ви розраховуєте? Ви заявляєте, що ми українці докотилися до того, що викинули з українських підручників великих українців Гоголя, Чехова, Короленка, Булгакова. Побійтеся Бога. Ці великі українці належать іншій літературі — великій літературі російській. І вони завжди були в російських хрестоматіях. Навіть за радянської влади. Чому ж ви не увели їх в українські хрестоматії, не написали хоча б коротко, що це справді великі українці, але вони класики російської літератури. Усі згадані вами окрім одного — Михайла Булгакова. Я щось ніде не читав, що він великий українець чи хоча б росіянин українського походження. Збагатіть мене подібними даними. Чи це теж ще один штрих до вашої ненависті до українського народу, серед якого ви живете, отримуєте ( і часто не заслужено високі наукові звання), посади і паскудите цей народ, прирівнявши його до папуасів, які щойно „зійшли з полонин”. За що ви так ненавидите нас? За те, що так добре живете серед нас у королівського типу дачах, займаєте не чувані посади і вам цього ще мало? За що?
Хто б вам і де, в якій країні, дозволив і пробачив такі дикі заяви у так званих всеукраїнскіх газетах? Таке моральне падіння високого урядовця прирівнюється до рівня дна вигрібної ями. Яке після цієї статті ви маєте моральне та й, певен, юридичне, очолювати в моїй державі Україна такі високі посади з такими антиукраїнськими поглядами, україножерством? Ви своєю статтею не тільки запалили іскру (як це знайоме з історії) громадянської війни між моїм українським народом, намагаючись зіштовхнути україномовне населення з російськомовним, ви ще й виступили як невіглас, забувши аксіому чи істину, що той хто не знає мови свого народу, просто дикун, або ж гість чи окупант на цій території. Якщо не перше і не друге, то раб того ж окупанта. Ось чого ви домагаєтесь подібними виступами: зробити з нас усіх своїх рабів, які б забувши свою історію, або не вивчивши її, знову та й уже в котре стали б рабами. Саме тому, ви як горе-історик і нав’язуєте нам свою історію, глибоко розуміючи, що не знання історії, призводить усі народи до занепаду, асиміляції, а згодом і до перетворення господаря в раба окупанта. Ви про це мрієте. Ви цим сните. Але повірте мені, не історику, ще ні один зайда на моїй землі не став господарем і переможці тут розчинялися завжди у нібито переможених і український народ, як міфічна птиці Фенікс народжувався знову і знову з попелу і оживав знову, незважаючи на потуги трубадурів – табачників.
Із http://www.ukrnationalism.org.ua/publications/?n=1246
| Коментарі (0) |