Зберегти єдність з москвою будь-якою ціною?
27 травня у Феофанії під Києвом відбудеться зібрання УПЦ, яке має вирішити подальшу долю цієї Церкви, що перебуває у канонічній єдності з Московським патріархатом.
Як видно, наразі сформувались дві основні течії і думки, які будуть сперечатись між собою.
Одна група налаштована домагатись повного розриву молитовного і канонічного єднання з Московським патріархатом та проголошення автокефалії УПЦ з тим, щоб звернутись до Помісних Церков допомогти канонічним шляхом подолати розкол в українському православ'ї.
Інша група налаштована на збереження прихованого єднання з МП під різними хитрими формулюваннями, на зразок самопроголошеної Автономної Церкви в Україні 1941 - 43 рр., де в усіх єпархіях під час війни було припинено поминання московського патріарха, а його поминав лише первоієрарх. Тобто пропонується проголошення "розширеної автономії" з припиненням поминання п. Кіріла в єпархіях, тоді як його продовжуватиме поминати предстоятель УПЦ і таким чином начебто зберігатиме "канонічну єдність зі світовим православ'ям". Це подаватиметься як "майже автокефалія", яка "зберігає канонічний лад та церковну єдність". Насправді ж, через збереження київським митрополитом поминання патріарха московського, зберігається не єдність з повнотою світового православ'я (яку МП одноосібно давно вже розірвала з низкою Помісних Церков), а виключно єдність з Москвою, хоч і в прихованому вигляді. Такі полуміри...
Водночас, Церква - це не просто організація чи інституція. За церковним вченням, вона є перш за все Містичним Тілом, де через молитви і таїнства всі члени Церкви перебувають у містичному єднанні між собою і з церковними ієрархами навіть на відстані. Так от, якщо пояснити більш простою мовою, то виходить, що коли навіть лише один предстоятель УПЦ поминає московського патріарха, то містично, через молитовно-літургійну єдність через свого первоієрарха і всі інші члени УПЦ, від єпископів і священиків до рядових мирян, через поминання первоієрархом перебувають у молитовному єднанні з п. Кірілом і молитовно беруть співучасть у його благословеннях на війну Росії проти України, співучасть у його молебнях за російську армію і владу включно з верховним головнокомандувачем військ рф в. путіним, а отже і в молебнях за перемогу російської окупаційної армії над Україною, тобто молебнях за геноцид і знищення українського народу (тобто і пастви УПЦ). Простіше сказати, фактично це те саме, якби священики і віряни УПЦ безпосередньо стояли би разом з п.тКірілом у храмі і разом з ним молились за перемогу Росії і за власне знищення... Бо саме така духовна природа Церкви як живого Містичного організму, де через молитву і євхаристію всі поєднані між собою (така собі містично-молитовна "ланцюгова реакція").
Який шлях обере церковне керівництво УПЦ, чи зможе воно дати адекватну відповідь на історичні виклики часу, чи ж традиційно намагатиметься за будь-що, хоч у прихованому вигляді, зберігати єдність і залежність від Москви, побачимо вже 27 травня. Але вже навіть той факт, що замість Собору, як того вимагали сотні священиків, і як то мало б бути за Статутом УПЦ, вирішено провести лише "зібрання" з невизначеним статусом, змушують сумніватися в якихось суттєвих змінах, які здатні врятувати УПЦ і дати їй новий шанс і нове дихання для повноцінного служіння саме в українському суспільстві, щоб бути Церквою саме українського народу, а не сусідньої держави-агресора. Проте, дочекаємось самого зібрання. Шанс завжди є, поки він остаточно не відкинений...
Сергій Шумило
Як видно, наразі сформувались дві основні течії і думки, які будуть сперечатись між собою.
Одна група налаштована домагатись повного розриву молитовного і канонічного єднання з Московським патріархатом та проголошення автокефалії УПЦ з тим, щоб звернутись до Помісних Церков допомогти канонічним шляхом подолати розкол в українському православ'ї.
Інша група налаштована на збереження прихованого єднання з МП під різними хитрими формулюваннями, на зразок самопроголошеної Автономної Церкви в Україні 1941 - 43 рр., де в усіх єпархіях під час війни було припинено поминання московського патріарха, а його поминав лише первоієрарх. Тобто пропонується проголошення "розширеної автономії" з припиненням поминання п. Кіріла в єпархіях, тоді як його продовжуватиме поминати предстоятель УПЦ і таким чином начебто зберігатиме "канонічну єдність зі світовим православ'ям". Це подаватиметься як "майже автокефалія", яка "зберігає канонічний лад та церковну єдність". Насправді ж, через збереження київським митрополитом поминання патріарха московського, зберігається не єдність з повнотою світового православ'я (яку МП одноосібно давно вже розірвала з низкою Помісних Церков), а виключно єдність з Москвою, хоч і в прихованому вигляді. Такі полуміри...
Водночас, Церква - це не просто організація чи інституція. За церковним вченням, вона є перш за все Містичним Тілом, де через молитви і таїнства всі члени Церкви перебувають у містичному єднанні між собою і з церковними ієрархами навіть на відстані. Так от, якщо пояснити більш простою мовою, то виходить, що коли навіть лише один предстоятель УПЦ поминає московського патріарха, то містично, через молитовно-літургійну єдність через свого первоієрарха і всі інші члени УПЦ, від єпископів і священиків до рядових мирян, через поминання первоієрархом перебувають у молитовному єднанні з п. Кірілом і молитовно беруть співучасть у його благословеннях на війну Росії проти України, співучасть у його молебнях за російську армію і владу включно з верховним головнокомандувачем військ рф в. путіним, а отже і в молебнях за перемогу російської окупаційної армії над Україною, тобто молебнях за геноцид і знищення українського народу (тобто і пастви УПЦ). Простіше сказати, фактично це те саме, якби священики і віряни УПЦ безпосередньо стояли би разом з п.тКірілом у храмі і разом з ним молились за перемогу Росії і за власне знищення... Бо саме така духовна природа Церкви як живого Містичного організму, де через молитву і євхаристію всі поєднані між собою (така собі містично-молитовна "ланцюгова реакція").
Який шлях обере церковне керівництво УПЦ, чи зможе воно дати адекватну відповідь на історичні виклики часу, чи ж традиційно намагатиметься за будь-що, хоч у прихованому вигляді, зберігати єдність і залежність від Москви, побачимо вже 27 травня. Але вже навіть той факт, що замість Собору, як того вимагали сотні священиків, і як то мало б бути за Статутом УПЦ, вирішено провести лише "зібрання" з невизначеним статусом, змушують сумніватися в якихось суттєвих змінах, які здатні врятувати УПЦ і дати їй новий шанс і нове дихання для повноцінного служіння саме в українському суспільстві, щоб бути Церквою саме українського народу, а не сусідньої держави-агресора. Проте, дочекаємось самого зібрання. Шанс завжди є, поки він остаточно не відкинений...
Сергій Шумило
| Читайте також |
| Коментарі (0) |