Завзяті і ... простий народ
Спочатку були завзяті державники і вони вирвали з пазур радянщини Україну та подарували одуреному народу, щоб він мав нарешті свою власну державу. Ось, тримайте, будуйте, зростайте. міцнійте та здобувайте щастя, про яке так мріяли - сказали вони народу.
Народ ледь не зомлів від щастя, але нічого не збудував. Не забрав собі заводи, не забрав собі землі, не збудував геть нічого, а витратив все те до останнього на те, що легко було взяти. Зрештою не стало ані того, ані іншого.
Потім з'явились інші завзяті, які сповістили народу, що все омріяне треба будувати власноруч, а всіх, хто заважає та шкодить - їх не треба обирати у владу. Показали всю історію, всі способи та важелі омани і повели за собою. Ось ваша мрія, беріть, все у ваших руках.
Але втомився народ будувати бодай щось і знов купився на легку здобич. Полинув народ за легкими заробітками, забувши, про що мріяв ще десятиліття тому.
І знов завзяті зібрались і повели на революцію народ, скидати тирана, будувати шлях у майбутнє. Показали народу, чим все це може обернутись, якщо звернути зі шляху. Навіть кров пролилась і землі втратились. Але народ тільки співав голосно та з'ясовував у інтрнетах "чий Крим".
Завзяті криком кричали, що триває війна. Готуйтесь. Не закликайте ворога до власної домівки. Відкиньте все вороже. Жахливі часи вже на порозі. Ось вам усі шляхи до державності, до світового визнання, до перспектив, ось вам приклад, як варто жити і як живуть у світі. Ось вам відкриті всі шляхи, усі кордони, усі знання, усі технології, усе, що тільки забажаєте - будуйте і не зраджуйте первісну ідею.
Але народ їхав пити каву у Відень та на заробітки до ворога. Щодня напихався у автобуси та потяги на ворожу територію та у далекі європи, кажучи на кожному кроці "я тєбя туда нє пасилал". А потім обрав собі керманичем того, хто в очах ворога шукав мир та закливав "просто пєрєстать стрєлять".
І ось прийшла навала ворога, почала нищити, руйнувати та вбивати всіх без винятку, не розбираючи хто є хто і за кого.
Завзяті, ті що ще лишились, взяли до рук зброю та пішли бити ворога у сподіванні, що переможуть. А народ тим часом... почав розуміти, що торкнеться усіх. І почав кричати на кожному кутку, щоб їх рятували. І найбільше претензій у народу було саме до завзятих, що замало робили, замало навчали, замало організовували, замало повідомляли, замало воювали та здобували. Тепер завзяті стали винні кожному представнику народу ще й життя. Саме завзяті тепер повинні до останньої краплини крові захищати народ. А якщо завзятий не на фронті, то він винен в усьому поганому, що існує у світі та взагалі найперший зрадник. А той, хто ще вчора заробітчанином був у ворогів, який тяг у владу зрадників, який із заробленого мільйону кидає пару тисяч на потреби армії, як собаці кістку - той герой і честь йому та повага.
А завзяті, які ще 30 років тому витратили все, і гроші, і здоров'я, і час, і знання, і досвід, і саме життя на те, щоб не було сьогоденного горя - забуті, заткнуті, закриті, затулені та затоптані. А якщо такий старий завзятий нагадує народу про те, що він ще існує - то його вмить оголошують зрадником і ледь не ворогом...
А Україна досі не збудована та взагалі перебуває на межі існування. Та спитайте у народу - хто ж винен, що так все сталось і хто має те все виправляти. І ви знов дізнаєтесь, що винні не вони, а виправляти все це має хтось... десь... якось..., а вони тільки осторонь постоять, поспівають пісень, кинуть до купи копійки, що нариють на дні кишені, помашуть прапорцями, понаписують купу повідомлень у соцмережах "ми молимось за... (когось там, кого не знали ніколи і не дізнаються). І прийдуть вони назад, коли все вляжеться. Можливо прийдуть, якщо забажають... коли остаточно вляжеться...
Та чи вляжеться?...
Анатолій ЯРОВЕД
Народ ледь не зомлів від щастя, але нічого не збудував. Не забрав собі заводи, не забрав собі землі, не збудував геть нічого, а витратив все те до останнього на те, що легко було взяти. Зрештою не стало ані того, ані іншого.
Потім з'явились інші завзяті, які сповістили народу, що все омріяне треба будувати власноруч, а всіх, хто заважає та шкодить - їх не треба обирати у владу. Показали всю історію, всі способи та важелі омани і повели за собою. Ось ваша мрія, беріть, все у ваших руках.
Але втомився народ будувати бодай щось і знов купився на легку здобич. Полинув народ за легкими заробітками, забувши, про що мріяв ще десятиліття тому.
І знов завзяті зібрались і повели на революцію народ, скидати тирана, будувати шлях у майбутнє. Показали народу, чим все це може обернутись, якщо звернути зі шляху. Навіть кров пролилась і землі втратились. Але народ тільки співав голосно та з'ясовував у інтрнетах "чий Крим".
Завзяті криком кричали, що триває війна. Готуйтесь. Не закликайте ворога до власної домівки. Відкиньте все вороже. Жахливі часи вже на порозі. Ось вам усі шляхи до державності, до світового визнання, до перспектив, ось вам приклад, як варто жити і як живуть у світі. Ось вам відкриті всі шляхи, усі кордони, усі знання, усі технології, усе, що тільки забажаєте - будуйте і не зраджуйте первісну ідею.
Але народ їхав пити каву у Відень та на заробітки до ворога. Щодня напихався у автобуси та потяги на ворожу територію та у далекі європи, кажучи на кожному кроці "я тєбя туда нє пасилал". А потім обрав собі керманичем того, хто в очах ворога шукав мир та закливав "просто пєрєстать стрєлять".
І ось прийшла навала ворога, почала нищити, руйнувати та вбивати всіх без винятку, не розбираючи хто є хто і за кого.
Завзяті, ті що ще лишились, взяли до рук зброю та пішли бити ворога у сподіванні, що переможуть. А народ тим часом... почав розуміти, що торкнеться усіх. І почав кричати на кожному кутку, щоб їх рятували. І найбільше претензій у народу було саме до завзятих, що замало робили, замало навчали, замало організовували, замало повідомляли, замало воювали та здобували. Тепер завзяті стали винні кожному представнику народу ще й життя. Саме завзяті тепер повинні до останньої краплини крові захищати народ. А якщо завзятий не на фронті, то він винен в усьому поганому, що існує у світі та взагалі найперший зрадник. А той, хто ще вчора заробітчанином був у ворогів, який тяг у владу зрадників, який із заробленого мільйону кидає пару тисяч на потреби армії, як собаці кістку - той герой і честь йому та повага.
А завзяті, які ще 30 років тому витратили все, і гроші, і здоров'я, і час, і знання, і досвід, і саме життя на те, щоб не було сьогоденного горя - забуті, заткнуті, закриті, затулені та затоптані. А якщо такий старий завзятий нагадує народу про те, що він ще існує - то його вмить оголошують зрадником і ледь не ворогом...
А Україна досі не збудована та взагалі перебуває на межі існування. Та спитайте у народу - хто ж винен, що так все сталось і хто має те все виправляти. І ви знов дізнаєтесь, що винні не вони, а виправляти все це має хтось... десь... якось..., а вони тільки осторонь постоять, поспівають пісень, кинуть до купи копійки, що нариють на дні кишені, помашуть прапорцями, понаписують купу повідомлень у соцмережах "ми молимось за... (когось там, кого не знали ніколи і не дізнаються). І прийдуть вони назад, коли все вляжеться. Можливо прийдуть, якщо забажають... коли остаточно вляжеться...
Та чи вляжеться?...
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |