Закуток зветься Добрянкою

Так розташоване це містечко -(офіційно – селище), що мимоволі назвеш його закутком: за 40 кілометрів від райцентру, всього з двома маршрутками на день, без поїзда, що семафорить мимо… Зате за кілька кілометрів від білоруського кордону, з історією старообрядницького поселення. І – з глухарями: коли я їхав, бачив їх під лісом, на снігу. Великі птахи, як індики. Кажуть мисливствознавці, що залетіли глухарі з Білорусі.

А ще в добрянських лісах останніми роками стали розкошувати рисі – ці хижі кішечки з гострими китицями вух вершками дерев дійшли до наших місцин по басейну Прип’яті з Біловезької пущі , через нечіпану тепер людьми чорнобильську зону. Певно, «пасли» козуль та диких свиней. Щоправда, останніх тут значно поменшало – вигубила їх африканська чума. Що, в свою чергу, привело до агресивності вовків, позбавлених природного корму…

Саме африканська чума свиней є формальною причиною однієї з проблем людей Добрянки – через відсутність фіто санітарної обробки закрито міжнародний пункт переходу кордону ще з осені. І відкривати його, схоже, не поспішають. А це гальмує рух через Добрянку, напружує людей, що мають в сусідніх білоруських селах родичів.

Про цю та інші проблеми йшлося на сході жителів селища – він виявився активним і балакучим. До речі, як це не дивно було для мене, але в основному розмови велися українською мовою. Дивним, бо історично Добрянка є селищем російських старовірів. Тут, до речі, отримував паспорт ватажок селянського повстання в Російській імперії Омелян Пугачов.

Історична довідка.
Добрянка заснована в кінці 17 століття старовірами, що тікали в глухі місця від переслідувань московської влади. Селищу підпорядковані маленькі села Аткильня та Вербівка. В 19- 20 століттях відбувалися три – чотири ярмарки на рік, була поштова станція, три церкви, шкіряний, цукровий, канатний і три свічні заводи, вище початкове училище, церковно- парафіяльна і земська школи. Вже 1903 року у містечку створено осередок РСДРП, який через два роки організував страйки. У Добрянці працював нотаріусом видатний український поет Володимир Самійленко.

Проблема перша – транспортна

Кажуть, що перевізникам маршрут у Добрянку не вигідний. Але ж ті дві маршрутки, що ходять до райцентру Ріпки – битком набиті. Їдуть прикордонники, їдуть добрянківці – хто в лікарню, хто в соцзахист, хто в інші районні установи. Та й як може бути невигідним сюди маршрут, якщо в Ріпки з Чернігова ходять маршрутки мало не кожну годину та ще й за демпінговою ціною то в 5, то в 7 гривень? Цю підприємницьку загадку не може розгадати і районна державна адміністрація, голова якої Борис Мелашенко був на зібранні.

Врятував би ситуацію міжнародний поїзд Санкт- Петербург – Київ, що тут проходить по станції Горностаївка. Але він стає лише на одну хвилину, щоб забрати прикордонний та митний контроль. Чому не може стояти на хвилину – дві довше, щоб забрати пасажирів, особливо це було би вигідно студентам, що до столиці їдуть – не зрозуміло. Адже станція обладнана всім необхідним для контролю за пасажирами, властивому для прикордоння.
Тому народний депутат Павло Кишкар звернувся до керівництва «Укрзалізниці» із проханням пояснити – чому порушуються права мешканців Добрянки, як споживачів послуг – громадян України?

Економічна картинка

Сьогодні в Добрянці 300 чоловік працюють у лісгоспі, де зарплата (середня) до 10 тисяч, всього 30 – на швейній фабриці. В селищі 37 приватних підприємців, 26 торгових об’єктів. Мешкають 20 учасників АТО, 30 ліквідаторів аварії на ЧАЕС, 32 переселенці, тобто біженці з окупованого Донбасу.
Проблема ОТГ

Перспективний план об’єднання територіальних громад передбачає у Ріпкинському районі створення трьох – самої Ріпкинської, Любецької та Добрянківської. До останньої мають ввійти громади Новояриловицької, Олешнянської, Клубівської та Горностаївської сільрад і, звісно, самої Добрянківської.
Як зауважив під час виступу на сході селища голова Михайло Шабовта, таке об’єднання дасть змогу отримувати в бюджет селища тільки від працівників лісгоспу більше 20 мільйонів гривень. А сьогодні на сході сперечались – чи по 20 гривень брати з двору самооподаткування чи по 50. На рік! Зрозуміло, що без децентралізації селищна рада навіть парк не може прикрасити, не кажучи вже про ремонт Будинку культури, що перебуває у аварійному стані.

І проблема патріотизму.

Як не дивно, але сход селища у цьому російсько- старовірському селищі вівся українською мовою, хоча деякі виступаючі і збивались на мову російську. Але один дід, що назвався гірником з 30-річним стажем (тобто – біженець з Донбасу), буркнув про війну – мовляв, там свої своїх убивають. Чого ж він з тими «своїми» не лишився, а аж у Добрянку забився? Справедливо різко відповів цьому пенсіонеру голова Ріпкинської районної державної адміністрації Борис Мелашенко: «Таких своїх, що прийшли на нашу землю вбивати, бачив я в гробу у білих тапочках!».
Так, різко. Але тут, у прикордонні з Росією, не до сентиментів і дипломатичних фраз. Бо агресор – поруч,за кілька кілометрів.

Василь ЧЕПУРНИЙ,
Чернігівська область. "Голос України"