реклама партнерів:
Головна › Новини › Захоплення

Володимир ФРИЗ: «Любіть хворого і хворобу!»

05-Квіт-11 1571 0.0 1
У гості до Володимира Івановича Фриза, завідувача відділення та центру ендопротезування на базі Чернігівської лікарні № 2, заслуженого лікаря України, ми напросилися на інтерв’ю вп’ятьох (дві дівчини, два хлопці та я як більш досвідчений журналіст — такі собі «інтерни-журналісти») у рамках навчання в школі журналіста, що діє при газеті «Сіверщина».

Бесіда з лікарем тривала кілька годин, відкривалися все нові й нові теми, але професійний обов’язок покликав — потрібно було проводити огляд хворих, а ще того дня, як завжди, він провів операцію. Тож пропонуємо результат нашої бесіди з людиною, яка, безумовно, є фахівцем своєї справи, людиною, що здійснила декілька тисяч операцій:

Про час…

Шануйте час. Я пригадую своє двадцятиріччя, попереду ввижалося велике життя. Але час збіг надзвичайно швидко. Нині в мене є робота, будинок, автомобіль, діти, онук. Є все, тільки не вистачає часу. Наведу ось такий приклад. Я захоплююсь поезією, нещодавно для себе відкрив польських поетів 16 століття. Виявляється, тоді поети писали на такі ж самі теми, які хвилюють і нас! Але вони жили 25 – 30 років, часи такі були. І вважалося, що людина прожила життя.

Про захоплення…

За все життя в мене було чимало захоплень. Найперше з них — малювання. Малюю акварелі, це не шедеври, але пишу картини я для себе. У період студентства займався автоспортом, навіть одного разу як штурман брав участь в авторалі у Прибалтиці на першість Радянського Союзу.

Ще сам для себе пишу вірші, це така поетика камерна: я їх ніде не друкую, оскільки кожна людина повинна займатися своєю справою. Коли я жив у Німеччині, більше п’яти років працював з одним цікавим матеріалом. Там є такі старі соснові ліси, в яких ростуть сосни по 300 років і більше, з них кора злущується пластами, лускою. Коли цю кору поріжеш, відполіруєш, а потім покриєш лаком, то виходять дуже красиві роботи. Поки в Німеччині був, займався цим, а потім залишив і більше ніколи не робив. Найбільше моє захоплення в житті — робота. Це не спосіб заробітку грошей, це спосіб мого життя.

Про роботу…

Ортопедія — це не тільки медицина, це і інженерія, і сопромат, і питання біомеханіки, і багато чого іншого. Ми працюємо з інструментами як слюсарі чи як токарі. Окрім того, ортопедія — це також косметологічна професія, адже вона дозволяє повернути людину до нормального стану, повертає людині красу нормального життя, здатність нормально ходити. Повертає якість життя, коли тебе не мучить біль.

Від початку моєї медичної кар’єри, десь наприкінці 1970-их, почали використовувати штучні суглоби. Це було щось надзвичайне, на рівні польоту в космос. У ті часи ми не мали якісних суглобів, оскільки Радянський Союз танки гарні міг робити, літаки міг робити, а суглоби — ні. Ми отримували їх із-за кордону, тож існувала проблема просувати цей напрямок.

Коли розвалився Союз, у нас почали з’являтися ендопротези із західних країн, що дало змогу українським спеціалістам зі штучних імплантатів стати на один рівень зі світовими. Тоді західні фірми демпінгували на нашому ринку, оскільки ціни на західному високі, а нам як країні, що тільки-но з’явилася на карті світу, ціни на протези поставили невеликі.

Про значимість професії і вибір…

Будь-яка професія важлива й рівноцінна. Якщо людина працює з душею, якщо вона є вчителем для когось, то жила недарма на цьому світі. Ви повинні зробити свій вибір, якщо бачите пріоритет, якщо бачите, що це для вас найкраще і зможете реалізувати себе. Ідіть, вдосконалюйтеся і не кидайте професію посеред дороги, тому що побачили щось краще. Знайдіть краще у цій професії. Звичайно, якщо була помилка на початку — це біда. Це як з одруженням. Одружилися з гарною жінкою, ніби ви її кохаєте, а от минув рік — і вже все. І начебто й не страшно її покинути, але ж діти! І мучитеся все життя, ви наче ж порядна людина: і не можете покинути, і нема у вас щастя в житті.

Олександр ЯСЕНЧУК

— Чи були такі ситуації, коли Вам, можливо, хотілося покинути ортопедію та зайнятись чимось ще, зважаючи на Ваші захоплення?

— Знаєте, людина дорослішає і стає розумнішою. Чим відрізняється молода людина від більш дорослої? Вона вже визначилась у своїх поглядах. Ми себе «обтісуємо», доводимо до якоїсь відповідної досконалості. Дорослий вік — це не обов’язково консерватизм. Усі мої друзі були мені вчителями, тому що, коли я мав 25 – 30 років, їм було 50 – 60, декотрим уже було 80, а вони були такі, як у 25, за духом, бажанням щось творити і т.д. Йдучи по життєвому шляху (професійному), я ніколи не зрадив своїй професії, оскільки бачив, що це є найбільш пріоритетним для мене, це найважливіше, що могло бути. Спорт — це, по суті, егоїстична для себе річ. Усі спортсмени — самолюби. Вони хочуть бути великими, щоб про них писали, і тренуються та займаються заради одного дня власного успіху, а я «мучусь» (працюю) усе життя заради успіху чийогось, і це треба зрозуміти. Щоб бути добрим лікарем, ти повинен любити хворого і любити свою професію. І я бачив у своєму житті єдиний пріоритет, найбільш значущий, — це медицина, оскільки я працюю для людей.

Роман КРАПИВНИЦЬКИЙ, слухач школи журналістики




Теги:Медицина, Захоплення, Володимир Фриз, школа журналістики


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Це як з одруженням. Одружилися з гарною жінкою, ніби ви її кохаєте, а от минув рік — і вже все. І начебто й не страшно її покинути, але ж діти! І мучитеся все життя, ви наче ж порядна людина: і не можете покинути, і нема у вас щастя в житті.
отож то й то , володимире івановичу. треба одружуватись з тим кого кохаєш, щоб не вештатись все життя невідомо з ким
avatar