Вінок на Купала

Цього дня у дитинстві чекала з нетерпінням: бабуся вибирала найкращі квіти, що росли на нашому подвір‘ї, іще й у сусідів на клумбах вибирала і плела мені вінок. Дідусь ходив у Дрокове по кропиву й майстрував велетенську купу під двором. А над вечір до двору сходилися друзі й ми стрибали через кропиву у віночках. Було так весело, хоч часом доводилося нишком чухати ноги, коли не вдавалося перестрибнути кропив‘яне багаття.

Після забави кропиву кришили свиням, а віночок клали на капусту - щоб качани росли, як голови)
Напередодні Івана Купала вдалося вирватися з міста й чкурнути у Срібне.

На Валах кропива не трапилася, а от біля жовтої «кашки» аж голова паморочилася… Чи то від запаху чи від спогадів…

А на буркуні заклопотано метушилися бджоли, здавалося, що цілим вуликом прилетіли, щоб не проґавити мить і назбирати меду) Сфотографувати чи зняти відео не наважилася - щоб працьовиті комахи не сприйняли це за втручання у приватне життя і мені не довелося, як Вінні-Пуху, вдавати із себе хмаринку.

Кажуть, щоб знайти щастя, сьогодні вночі треба шукати цвіт папороті. Як на мене, щасливим можна бути у квітах дикої мальви...

Юлія НЕСТЕРЯК