Вікно в природу. Лелече прощання

Та мої радощі й мої печалі — це білі лелеки. Їх мігрує близько 600 тисяч. Кожного року 18-22 квітня після недовгого перепочинку на озерах тисячі їх в один день пролітають над нашим містечком з півдня на північ, і в цей день я з біноклем в руках проводжаю їх у рідні краї і кожній птасі бажаю — "поки море перелетить, крилонька б не стерлись", щоб не прийшлося просити помочі у лелечої мами Лінди Іванівни, про яку минулого літа тому писала «Сіверщина». Вже з Інтернету я ще дізнався про чорних лелек, і цим поділюся з вами.

І трьох місяців не минуло відтоді, як вони з-під маминого крила вперше побачили білий світ, а вже час залишати рідне гніздечко. Вони — це молоді чорні лелеки Мід та Літ, а найстарший Біг уже тиждень тому полишив гніздо. П'ятеро їх висиділи мама Донна й тато Падіз, та тільки трійко вижило й тепер починали самостійне життя.

...У кінці березня, як тільки перелітні птахи почали повертатися у рідні краї, Клуб любителів орлів в Естонії спорудив відеокамери на деревах над гніздом чорних лелек та над гніздом малих підорликів і підключив їх до Інтернету. Мільйони любителів з усього світу могли цілодобово спостерігати за тим, що діється в цих гніздах, обговорювати побачене на форумі й уживати заходів. Відтоді й у нас інтернетсеанси починалися з підглядувань за подіями в гніздах та слухання голосів весняного лісу, бо вівся запис і звуку: ми чули спів солов'я, щебетання зяблика, каркання ворони.

Підорлики потомство не висиджували й до гнізда навідувалися інколи, а Донна та Падіз одразу взялися облаштовувати гніздо сухою травою та мохом і вже не полишали його, а потім Донна почала відкладати яйця і висиджувати їх. Усього відклала шестеро, та одне розбилося при з'ясуванні суперницьких відносин між Падізом і якимось самотнім лелекою, котрий намагався відігнати Падіза й посісти його місце в цій шляхетній родині.
Нічого не вийшло у того нахаби й потім, коли лелеченята підросли, а він намагався погодувати їх, — вони не прийняли його подачки та підняли такий гвалт, що той благодійник швиденько ретирувався і більше не з'являвся.

Двічі до лелеченят піднімалися естонські орнітологи: зважували їх, кільцювали і Мід отримав кільце з номером 7019, Біг — із номером 7015, Літ — із номером 701Т, а ще в кожного взяли по пір'ячку для проб на ДНК та встановлення статі — потім визначили, що всі вони жіночої статі, але імен уже не стали змінювати. А ще на Мід закріпили рюкзачок із радіопередавачем із сонячними батареями живлення для контролю за переміщенням за допомогою супутникової системи GРS.

... День 14-го серпня тільки-но займався сірою непроглядністю ранку, та вони вже стояли на краю гнізда і вдивлялися в далечінь лісу на острові Сааремаа в Естонії. А можливо, погляди їхні були зосереджені на недалечкій галявині із засохшою березою зі зламаною верхівкою, на котру сідали перепочити після перших проб крил над галявиною; можливо, хотілося їм закарбувати в пам'яті рідну місцину, щоби через три роки блукань по світу повернутися сюди та продовжити рід, як і передбачено природою. Довго отак стояли нерухомо, і враження було таке, що, прощаючись із рідним гніздом, вони плачуть, та чи буває у птахів такий прояв емоцій, цього ще ніхто не знає.

Першим, відштовхнувшись ногами від гнізда та повільно змахуючи крилами, над верхівками дерев потетів Мід, а вже за ним піднявся у повітря Літ.

Під вечір до гнізда прилетіла Донна, — днів зо три вона не прилітала сюди, а зараз, мабуть, хотіла нагадати діточкам, що час збиратися у вирій, бо скоро наступить осінь, а там і сувора зима Балтії — чорні лелеки зимують у Східній Африці й поодинці обирають шлях туди по підказках, закладених самою природою, та гніздо вже опустіло.
Декілька хвилин ходила по гнізду, немов шукаючи своїх дітей, потім застигла і ще декілька хвилин стояла нерухомо, неначе згадувала все те, що пройшло тут упродовж швидкоплинного літа, перелетіла на верхівку засохлої берези і знову стояла нерухомо, а вже потім, напружено змахуючи крилами, піднялася у височінь.

16.09.08
Післямова
Члени Клубу любителів орлів 21 жовтня повідомили — Мід загинув.
У перший день відльоту Мід та Літ, злегка кружляючи, віддалилися від гнізда в східному напрямку на 20 км, а далі спостереження велося тільки за сигналами радіопередавача Міда: побував він у Латвії, перелетів до Білорусі і взяв напрямок на південь, роблячи зупинки для відпочинку та харчування. Останній стійкий сигнал надійшов 30-го серпня. Другого вересня сигнал був слабкий та переривчастий.
Пошуки членів клубів Естонії та Білорусі були результативні, але невтішні: за зовсім слабкими сигналами знайшли радіопередавач, трохи приораний на лані з озиминою, недалеко — досить високий стовп електромережі, а далі — ліс. Скоріш за все, Мід отримав електроудар при спробі перепочити на стовпі, а тіло його стало здобиччю якогось хижака — тільки радіопередавач і залишився. Дуже жаль.

За повідомленнями мережі Інтернет підготував Валентин РАЛЬЧЕНКО,
Ізраїль