Валерій Залужний вперше виступив як посол
Валерій Залужний виступив на RUSI Land Warfare Conference 2024 у Лондоні.
Досвід нашої боротьби стане в нагоді всім, хто шукає шлях до миру. А шлях до миру може пролягати і через війну.
«Si vis pacem, para bellum» – слова, які приписують давньоримському історику Корнелію Непосу, на жаль, ідеально підходять для демократичного суспільства і сьогодні, у 21 столітті. Хочеш миру – готуйся до війни. Так, це абсолютна правда. Це підтверджую і я, якому довелося побувати в ролі Головнокомандувача Збройних Сил України, і весь український народ, який дійсно добре і болісно це засвоїв.
Коли я народився, минуло двадцять вісім років після закінчення однієї з найжорстокіших і найкривавіших воєн в історії людства. Коли я народився, на міста і села вже не падали бомби, танки не трощили землю і все, що на ній було. Не було пронизливих звуків сирен повітряної тривоги, не було автоматних черг.
Але сьогодні я молюся сам і прошу всіх вас молитися і просити Бога, щоб наші онуки ніколи не бачили того, що бачили наші діди, що бачили ми і, на жаль, наші діти. Заради цього не можна припиняти боротьбу за право жити ні на хвилину. Зло поруч і воно прийшло вбивати.
Незважаючи на те, що найціннішим багатством людства на планеті Земля є здатність жити, майже вся його історія пов’язана з війнами. А точніше, з убивствами людей. Ці війни, а точніше вбивства, з часом, за масштабами подій і кількістю жертв, стали безпрецедентними і набули статусу світових воєн. Тільки в минулому столітті таких конфліктів було два – Перша і Друга світові війни, які в часі розділяють трохи більше двадцяти років, і які забрали життя близько 60 мільйонів людей. Чи готове людство спокійно прийняти наступну за масштабами страждань війну – Третю світову? Певною мірою це залежить і від нас, професійних військових, які знають про війну майже все. Адже саме професійні військові ведуть війни і знають їм справжню ціну. Ціну поразок і перемог.
Звертаючись до подій 2022-2024 років десятирічної війни між Україною та Росією, ми повинні чесно сказати людству, що відбувається і до чого слід готуватися. Вільні та демократичні нації та їхні уряди повинні прокинутися і подумати про те, як захистити своїх громадян і свої країни.
Ми готові ділитися всіма своїми знаннями, досвідом і думками з тими, хто не залишив Україну у важкі часи і хто прагне миру і спокою для своїх народів.
Отже, чого нас, українців, навчила ця війна, а особливо її повномасштабна складова, яка вихором увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року?
Перш за все, війни треба уникати! Але якщо вона все ж таки прийшла, до неї треба бути готовим. Саме готовність до війни слід розглядати як величезний комплекс заходів, що охоплює не лише суто військові аспекти, а й усі сфери діяльності держави.
Чи не найскладнішою і найважливішою складовою є готовність суспільства, яка ґрунтується на чесній і прозорій комунікації між владою і народом. Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від низки свобод заради виживання. Сучасні війни, на жаль, тотальні. Вони вимагають зусиль не лише армії, але й суспільства в цілому. Політики можуть і повинні мобілізувати суспільство. Для цього комплексно залучаються військові та інші ресурси держави. Серед таких ресурсів – економіка, фінанси, населення і союзники. Такі дії, безумовно, впливатимуть на політичні процеси в державі.
Таким чином, готовність до війни визначатиметься не лише готовністю армії до відбиття агресії, а й готовністю суспільства до протистояння ворогу.
По-друге, війну в жодному разі не можна розглядати як частину внутрішньополітичного процесу. Війна – це максимальна концентрація сил для виживання. І тільки заради цього!
«Війна – це лише продовження політики іншими засобами», – казав прусський генерал Карл фон Клаузевіц. Тому видається дивним, коли в глобальному масштабі війна в Україні, навпаки, формує внутрішню політику в інших країнах, що, зрештою, використовується ворогами у власних цілях. Я переконаний, що війна за свободу в одній країні повинна стати політикою виживання демократії в інших вільних країнах.
Війна – це наука. Наука зі своїми законами і правилами, які потрібно знати і вивчати. Використання війни у власних цілях або спроба вплинути на її хід у власних інтересах – це злочин, який призводить до величезних жертв.
Демократичній армії, армії вільного суспільства, завжди важко воювати з армією феодала. Ворог вважає демократію нашою найбільшою слабкістю і щосили намагається її використати. Фейки, брехня, девальвація національних інтересів, недовіра до керівництва – ось неповний перелік інструментів, які росіяни використовують вже більше десяти років, а демократичні суспільства ще не знайшли методів протидії.
Ще у 5 столітті до нашої ери відомий китайський мислитель Сунь-Цзи окреслив основні принципи ведення війни, які залишаються актуальними і сьогодні, і будуть актуальними доти, доки війною керуватимуть люди. Однак це лише базові принципи, які потребують наповнення зброєю, формами і методами її застосування, арміями з їх структурами. Саме в такій послідовності змінюється війна.
Уважно аналізуючи наш досвід, підкріплений цифрами і фактами, я розумію, що ми стоїмо на порозі не лише колосальної роботи, а й найголовніше – перед непростим вибором. Для нас, українців, це не лише дослідження закону «виклику і відповіді» британського історика Арнольда Джозефа Тойнбі. Не лише саме існування Росії вже є загрозою. Сьогодні ми вже маємо повномасштабну і кровопролитну війну, яка поставила нас перед новим викликом фізичного виживання.
Це виживання нації, яке визначається її вибором. Як відповісти на цей виклик? Як вижити в умовах неоднозначності та суперечливості навколишнього світу? Зараз ми повинні усвідомити, що саме від нас, українців, залежить, чи будемо ми жити і чи буде майбутнє у наших дітей.
Без сумніву, історія сьогодні вкотре дає шанс українському народу. Холодної ночі 24 лютого 2022 року, коли весь світ насолоджувався мирним життям і ніжився в теплих ліжках, українці згадали, чия кров тече в їхніх жилах, і вступили в жорстокий бій з одвічним ворогом. Життями простих українців ми вибороли для себе шанс. Шанс не просто продовжити споконвічну боротьбу, а шанс перемогти. Це коштувало нам дорого – багатьох життів найкращих синів і дочок. Це була лише відправна точка.
Це була лише відправна точка.
Дуже скоро ми зрозуміли, що витримати удар, дати гідну відсіч ворогу – це лише початок більш складного етапу протистояння, який полягає в тому, щоб знайти свій особливий шлях до перемоги. Саме пошук цього особливого шляху привів нас до розуміння вже зрозумілих контурів революційних змін, насамперед у військовій сфері. Як не дивно, але цілком логічно, що саме ці зміни, винайдені на полях битв російсько-української війни, цілком ймовірно, визначатимуть обриси війн і воєнного мистецтва у 21 столітті. І найголовніше – вони стануть фундаментом всієї глобальної системи безпеки фундамент всієї глобальної системи безпеки майбутнього. Донедавна можна було впевнено стверджувати, що саме безпілотні системи є головною причиною змін у стратегіях, формах і методах застосування. Але вже сьогодні, ймовірно, необхідно ввести більш широке поняття – технологія – в концепцію нової стратегії ведення війни.
Війна, яка прийшла до нас у 2014 році, зовсім не схожа на ту, що увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року. Хоча вона і базувалася на концепціях 2014 року, але вже була іншою і швидко виснажила наші сили в травні 2022 року. Саме інтенсивність бойових дій змусила нас відновити рівень початку 2022 року, а необхідність виживання на полі бою привела нас до нової війни, з якою ми зіткнулися влітку 2023 року. Воюючі сторони на деякий час зупинилися в пошуках нової зброї, і було б доречно шукати нові форми застосування новітніх технологій. Саме винайдення нових способів застосування логічно призвело б до змін у структурі підрозділів, частин та Збройних Сил в цілому.
Саме такий рух є науковим та обґрунтованим. Розвиток технологій впливає на форми їх застосування, і лише нові форми застосування впливають на структуру бойових порядків армій. Ця тенденція неминуча і буде продовжуватися.
Технології – як сукупність не лише інноваційних рішень, а й комплекс заходів з розробки, наукового супроводу, підготовки, розвитку доктрин, які дозволять змінити ситуацію на полі бою в умовах наявних переваг противника у військовому потенціалі та ресурсах. Простіше кажучи, сьогодні ми вже винайшли спосіб, як воювати і перемагати сильніші армії у 21 столітті. Очевидно, що саме ця технологія має забезпечити стійкість української нації.
Водночас, я абсолютно згоден, що російсько-українська війна – це ще не війна майбутнього. Це лише війна перехідного періоду. Але саме наша війна формує нові правила. Ми, українці, своєю кров’ю і жагою до перемоги формуємо нові моделі нової війни. Війни, яка буде війною майбутнього.
Мусимо визнати, що жага до виживання на полі бою є чи не головною причиною пошуку шляхів удосконалення зброї. Поєднання таких факторів, як обмеженість ресурсів, відсутність належної підтримки, неможливість зосередитися на виробництві традиційних засобів боротьби, призвело до суттєвих змін на полі бою російсько-української війни. Фактично розпочався новий етап у формах і методах ведення бойових дій. Ми бачимо, як науково-технічний прогрес привів у рух колесо історії і приніс на поле бою технології, які, ймовірно, будуть вирішальними в цій війні і, що найголовніше, стануть основою глобальної безпеки майбутнього. Хто швидше опанує ці технології – демократичний світ чи світ тиранії – буде залежати від нас.
Війна – це ресурси і час. Якщо розглядати технології як ресурси, то на сьогоднішній день, в силу різних причин, ні Україна, ні Росія не зможуть самостійно оволодіти ними в найближчому майбутньому. Це означає, що єдиним виходом може бути збільшення кількості людських ресурсів, задіяних у бойових діях. Водночас технології чекатимуть на сміливих і здатних їх опанувати. Хто їх опанує, той і вирішуватиме питання глобальної безпеки.
Важко сказати, як розвиватиметься ситуація в майбутньому. Безсумнівно лише одне – тиранам війна буде потрібна постійно для внутрішнього використання як інструмент утримання влади. Решта має вибудовувати надійний захист від них.
Сьогодні, як ніколи, саме в Україні вони знаходять способи вижити і створюють технології. Але зі зрозумілих причин не можуть масштабуватися. З іншого боку, у наших партнерів є ресурси, але немає прикладного та практичного поля для їх тестування. Тільки разом ми зможемо ефективно використати цей ресурс, адже час більше не працює на нас.
«Дотримання вчорашніх правил війни не приведе до сьогоднішніх (чи завтрашніх) успіхів. Саме усвідомлення цього може врятувати багато життів. Ми повинні почати боротися з наслідками нових правил війни». Я взяв цю цитату у американського генерала у відставці Стенлі Маккристала. А ще він сказав такі слова: «Якщо ні, то ми всі залишимося позаду».
Але я б сказав більш категорично: інакше ми всі загинемо, – сказав Залужний.
Досвід нашої боротьби стане в нагоді всім, хто шукає шлях до миру. А шлях до миру може пролягати і через війну.
«Si vis pacem, para bellum» – слова, які приписують давньоримському історику Корнелію Непосу, на жаль, ідеально підходять для демократичного суспільства і сьогодні, у 21 столітті. Хочеш миру – готуйся до війни. Так, це абсолютна правда. Це підтверджую і я, якому довелося побувати в ролі Головнокомандувача Збройних Сил України, і весь український народ, який дійсно добре і болісно це засвоїв.
Коли я народився, минуло двадцять вісім років після закінчення однієї з найжорстокіших і найкривавіших воєн в історії людства. Коли я народився, на міста і села вже не падали бомби, танки не трощили землю і все, що на ній було. Не було пронизливих звуків сирен повітряної тривоги, не було автоматних черг.
Але сьогодні я молюся сам і прошу всіх вас молитися і просити Бога, щоб наші онуки ніколи не бачили того, що бачили наші діди, що бачили ми і, на жаль, наші діти. Заради цього не можна припиняти боротьбу за право жити ні на хвилину. Зло поруч і воно прийшло вбивати.
Незважаючи на те, що найціннішим багатством людства на планеті Земля є здатність жити, майже вся його історія пов’язана з війнами. А точніше, з убивствами людей. Ці війни, а точніше вбивства, з часом, за масштабами подій і кількістю жертв, стали безпрецедентними і набули статусу світових воєн. Тільки в минулому столітті таких конфліктів було два – Перша і Друга світові війни, які в часі розділяють трохи більше двадцяти років, і які забрали життя близько 60 мільйонів людей. Чи готове людство спокійно прийняти наступну за масштабами страждань війну – Третю світову? Певною мірою це залежить і від нас, професійних військових, які знають про війну майже все. Адже саме професійні військові ведуть війни і знають їм справжню ціну. Ціну поразок і перемог.
Звертаючись до подій 2022-2024 років десятирічної війни між Україною та Росією, ми повинні чесно сказати людству, що відбувається і до чого слід готуватися. Вільні та демократичні нації та їхні уряди повинні прокинутися і подумати про те, як захистити своїх громадян і свої країни.
Ми готові ділитися всіма своїми знаннями, досвідом і думками з тими, хто не залишив Україну у важкі часи і хто прагне миру і спокою для своїх народів.
Отже, чого нас, українців, навчила ця війна, а особливо її повномасштабна складова, яка вихором увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року?
Перш за все, війни треба уникати! Але якщо вона все ж таки прийшла, до неї треба бути готовим. Саме готовність до війни слід розглядати як величезний комплекс заходів, що охоплює не лише суто військові аспекти, а й усі сфери діяльності держави.
Чи не найскладнішою і найважливішою складовою є готовність суспільства, яка ґрунтується на чесній і прозорій комунікації між владою і народом. Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від низки свобод заради виживання. Сучасні війни, на жаль, тотальні. Вони вимагають зусиль не лише армії, але й суспільства в цілому. Політики можуть і повинні мобілізувати суспільство. Для цього комплексно залучаються військові та інші ресурси держави. Серед таких ресурсів – економіка, фінанси, населення і союзники. Такі дії, безумовно, впливатимуть на політичні процеси в державі.
Таким чином, готовність до війни визначатиметься не лише готовністю армії до відбиття агресії, а й готовністю суспільства до протистояння ворогу.
По-друге, війну в жодному разі не можна розглядати як частину внутрішньополітичного процесу. Війна – це максимальна концентрація сил для виживання. І тільки заради цього!
«Війна – це лише продовження політики іншими засобами», – казав прусський генерал Карл фон Клаузевіц. Тому видається дивним, коли в глобальному масштабі війна в Україні, навпаки, формує внутрішню політику в інших країнах, що, зрештою, використовується ворогами у власних цілях. Я переконаний, що війна за свободу в одній країні повинна стати політикою виживання демократії в інших вільних країнах.
Війна – це наука. Наука зі своїми законами і правилами, які потрібно знати і вивчати. Використання війни у власних цілях або спроба вплинути на її хід у власних інтересах – це злочин, який призводить до величезних жертв.
Демократичній армії, армії вільного суспільства, завжди важко воювати з армією феодала. Ворог вважає демократію нашою найбільшою слабкістю і щосили намагається її використати. Фейки, брехня, девальвація національних інтересів, недовіра до керівництва – ось неповний перелік інструментів, які росіяни використовують вже більше десяти років, а демократичні суспільства ще не знайшли методів протидії.
Ще у 5 столітті до нашої ери відомий китайський мислитель Сунь-Цзи окреслив основні принципи ведення війни, які залишаються актуальними і сьогодні, і будуть актуальними доти, доки війною керуватимуть люди. Однак це лише базові принципи, які потребують наповнення зброєю, формами і методами її застосування, арміями з їх структурами. Саме в такій послідовності змінюється війна.
Уважно аналізуючи наш досвід, підкріплений цифрами і фактами, я розумію, що ми стоїмо на порозі не лише колосальної роботи, а й найголовніше – перед непростим вибором. Для нас, українців, це не лише дослідження закону «виклику і відповіді» британського історика Арнольда Джозефа Тойнбі. Не лише саме існування Росії вже є загрозою. Сьогодні ми вже маємо повномасштабну і кровопролитну війну, яка поставила нас перед новим викликом фізичного виживання.
Це виживання нації, яке визначається її вибором. Як відповісти на цей виклик? Як вижити в умовах неоднозначності та суперечливості навколишнього світу? Зараз ми повинні усвідомити, що саме від нас, українців, залежить, чи будемо ми жити і чи буде майбутнє у наших дітей.
Без сумніву, історія сьогодні вкотре дає шанс українському народу. Холодної ночі 24 лютого 2022 року, коли весь світ насолоджувався мирним життям і ніжився в теплих ліжках, українці згадали, чия кров тече в їхніх жилах, і вступили в жорстокий бій з одвічним ворогом. Життями простих українців ми вибороли для себе шанс. Шанс не просто продовжити споконвічну боротьбу, а шанс перемогти. Це коштувало нам дорого – багатьох життів найкращих синів і дочок. Це була лише відправна точка.
Це була лише відправна точка.
Дуже скоро ми зрозуміли, що витримати удар, дати гідну відсіч ворогу – це лише початок більш складного етапу протистояння, який полягає в тому, щоб знайти свій особливий шлях до перемоги. Саме пошук цього особливого шляху привів нас до розуміння вже зрозумілих контурів революційних змін, насамперед у військовій сфері. Як не дивно, але цілком логічно, що саме ці зміни, винайдені на полях битв російсько-української війни, цілком ймовірно, визначатимуть обриси війн і воєнного мистецтва у 21 столітті. І найголовніше – вони стануть фундаментом всієї глобальної системи безпеки фундамент всієї глобальної системи безпеки майбутнього. Донедавна можна було впевнено стверджувати, що саме безпілотні системи є головною причиною змін у стратегіях, формах і методах застосування. Але вже сьогодні, ймовірно, необхідно ввести більш широке поняття – технологія – в концепцію нової стратегії ведення війни.
Війна, яка прийшла до нас у 2014 році, зовсім не схожа на ту, що увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року. Хоча вона і базувалася на концепціях 2014 року, але вже була іншою і швидко виснажила наші сили в травні 2022 року. Саме інтенсивність бойових дій змусила нас відновити рівень початку 2022 року, а необхідність виживання на полі бою привела нас до нової війни, з якою ми зіткнулися влітку 2023 року. Воюючі сторони на деякий час зупинилися в пошуках нової зброї, і було б доречно шукати нові форми застосування новітніх технологій. Саме винайдення нових способів застосування логічно призвело б до змін у структурі підрозділів, частин та Збройних Сил в цілому.
Саме такий рух є науковим та обґрунтованим. Розвиток технологій впливає на форми їх застосування, і лише нові форми застосування впливають на структуру бойових порядків армій. Ця тенденція неминуча і буде продовжуватися.
Технології – як сукупність не лише інноваційних рішень, а й комплекс заходів з розробки, наукового супроводу, підготовки, розвитку доктрин, які дозволять змінити ситуацію на полі бою в умовах наявних переваг противника у військовому потенціалі та ресурсах. Простіше кажучи, сьогодні ми вже винайшли спосіб, як воювати і перемагати сильніші армії у 21 столітті. Очевидно, що саме ця технологія має забезпечити стійкість української нації.
Водночас, я абсолютно згоден, що російсько-українська війна – це ще не війна майбутнього. Це лише війна перехідного періоду. Але саме наша війна формує нові правила. Ми, українці, своєю кров’ю і жагою до перемоги формуємо нові моделі нової війни. Війни, яка буде війною майбутнього.
Мусимо визнати, що жага до виживання на полі бою є чи не головною причиною пошуку шляхів удосконалення зброї. Поєднання таких факторів, як обмеженість ресурсів, відсутність належної підтримки, неможливість зосередитися на виробництві традиційних засобів боротьби, призвело до суттєвих змін на полі бою російсько-української війни. Фактично розпочався новий етап у формах і методах ведення бойових дій. Ми бачимо, як науково-технічний прогрес привів у рух колесо історії і приніс на поле бою технології, які, ймовірно, будуть вирішальними в цій війні і, що найголовніше, стануть основою глобальної безпеки майбутнього. Хто швидше опанує ці технології – демократичний світ чи світ тиранії – буде залежати від нас.
Війна – це ресурси і час. Якщо розглядати технології як ресурси, то на сьогоднішній день, в силу різних причин, ні Україна, ні Росія не зможуть самостійно оволодіти ними в найближчому майбутньому. Це означає, що єдиним виходом може бути збільшення кількості людських ресурсів, задіяних у бойових діях. Водночас технології чекатимуть на сміливих і здатних їх опанувати. Хто їх опанує, той і вирішуватиме питання глобальної безпеки.
Важко сказати, як розвиватиметься ситуація в майбутньому. Безсумнівно лише одне – тиранам війна буде потрібна постійно для внутрішнього використання як інструмент утримання влади. Решта має вибудовувати надійний захист від них.
Сьогодні, як ніколи, саме в Україні вони знаходять способи вижити і створюють технології. Але зі зрозумілих причин не можуть масштабуватися. З іншого боку, у наших партнерів є ресурси, але немає прикладного та практичного поля для їх тестування. Тільки разом ми зможемо ефективно використати цей ресурс, адже час більше не працює на нас.
«Дотримання вчорашніх правил війни не приведе до сьогоднішніх (чи завтрашніх) успіхів. Саме усвідомлення цього може врятувати багато життів. Ми повинні почати боротися з наслідками нових правил війни». Я взяв цю цитату у американського генерала у відставці Стенлі Маккристала. А ще він сказав такі слова: «Якщо ні, то ми всі залишимося позаду».
Але я б сказав більш категорично: інакше ми всі загинемо, – сказав Залужний.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |