Головна › Новини › ПОГЛЯД
В Україні виявилось багато праведників - Оксана Забужко
29-Груд-14 1170 5.0 0
Письменники й філософи краще за інших уміють зазирнути у майбутнє. Не володіючи прийомами соціології, вони точніше за будь-яких дослідників можуть зрозуміти настрій суспільства. Можливо, тому, що вони далеко не відлучаються від іноді спокійної, іноді вируючої, іноді страждаючої спільноти під назвою “народ”.

Нам вдалося поговорити з Оксаною Забужко про минулий рік і про майбутнє України.

- Оксано, яке майбутнє нашої країни?

- Наше майбутнє… Знаєте, як у пісні співається “суровые годы уходят борьбы за свободу страны, за ними другие приходят, они будуть тоже трудны”. Я не можу передрікати, що все піде легко та швидко, і ми переможемо. Ми тільки вступили у період турбулентності, і не варто заколисувати себе надією на близьку стабільність. Демонтаж Росії тільки почався. Росія обламалася на перший фазі, але серйозна криза чекає у 2015 році. Я ж давно говорила, що до 2020 року карта світу виглядатиме зовсім по-іншому. Фінальний демонтаж СРСР ще попереду, але поки що він штучно затримувався м’яким переплетенням інтересів невидимих сил. Ми ще станемо свідками грандіозної історичної драми, завершення 100- або навіть 500-річного циклу. А поки цього не сталося, інфантильно говорити, що все буде добре, і купувати собі “бусики”. Ми всі маємо прийти до усвідомлення, що ця війна, за великим рахунком війна цивілізацій, тільки почалася. І якщо знати історію за 100 років, можна втішати, що усе проходить за наймилосерднішим сценарієм порівняно з тим, як могло бути.

Ми поки відбилися. Ми виграли перший раунд, але буде і наступний. Адже ми навіть не уявляємо ступінь гнилого і підлого проникнення російського в українські мізки, гаманці, ринок, економіку. Це багаторічні нагноєння, і коли цей гній почне витікати, багатьох із нас чекає прозріння. Заганяти його, заліковувати – це консервація проблем на кілька поколінь уперед.

Ця ресурсна імперія нежиттєздатна, вона не підлягає реформуванню. Нафта й газ ніколи так високо не стояли, й усе, на що їм вистачило розуму – купувати політиків в інших країнах і перетворити свою країну на руїну. Аби за тією ж методикою принести руїну нам. Це той випадок, коли вся країна потребує психіатра.

Давайте зрозуміємо це і усвідомимо всю міру серйозності і відповідальності. Ми маємо перестати бути для Росії донором.

- Якими словами ви б описали рік, що минає?

- Цей рік для нас був роком величезних і страшних випробувань, великого перезавантаження. Переломний, підсумковий рік. Рік переоцінки, рік великої і важкої роботи… Чистий рік.

Справа не лише у сюжеті, як я батьківщину там рятувала, як книжки випускала, це сюжет для мемуарів. У мене таке відчуття, що відбулося виправлення масштабу цілого життя. Усе це життя у ретроспективі вибудувалося так, ніби доля готувала тебе до цього випробування.

- Ви одразу розуміли, у що переросте Майдан?

- 30 листопада до мене зверталися західні журналісти, запитували: “Що відбувається?” Я написала їм: війна. Я чітко бачила, що Путін прийшов за реваншем, розігрується дуже поганий сценарій. Майже рік відходило шар за шаром, як з цибулі лушпиння. Адже ніколи не знаєш, як витримаєш випробування, поки воно не пройде. І у мене були моменти внутрішньої паніки, коли мені здавалося, що країна дисфункціональна. Ти дивишся з надією то на колишніх президентів, то на олігархів.

А в результаті я була вражена тим, скільки у країні праведників. Скільки праведників потрібно було, аби Господь уберіг місто? А скільки їх потрібно, аби Бог уберіг цілу країну? Враховуючи, як системно відбувалося розтління людей через медіа, серіали, шансони, низькопробні розваги – рівень моральної резистентності і відпірності наших людей виявився неймовірно високим по всій країні.

Чому Христос вибирав апостолів серед простих людей? Чому не вибрав розуміючих інтелігентів, а простих безграмотних людей. На певному рівні деградації (навіть якщо йдеться про деморалізацію римського суспільства) не треба розраховувати тільки на розуміння, на шар культурних людей з інтелектуальною рефлексією. Потрібно спиратися на те, що називається душевною незіпсованістю. Моральний інстинкт нашого народу уцілів, у нього залишився компас, і те, що ми відбилися, це справжнє диво.

Але роботи ще багато.

- Чи повернемо ми Луганськ та Донецьк?

- З Луганськом і Донецьком – біда. Адже у нас навіть немає реєстру біженців. Немає досліджень. І навіть на звільнених територіях, окрім спорадичних жестів, системної роботи з населенням нема. Було повідомлення, що на території Слов’янська якісь зайди організували бордель і зігнали туди дівчат. Де ці дівчата? Чи живі вони? Якісь міжнародні організації цікавилися їхніми долями?

Де Ла-Страда? Є прецеденти, на Балканах сексуальні злочини фіксувалися. Звільнили, й усе.

Донбас різний. Є ті, хто вже тут у Києві їздить на бентлі з козирними номерами, вирішує питання і по-хамському паркується. Цьому Донбасу було куди бігти, це вони спотворили зміст фрази “почути Донбас”.

Я б теж просила почути Донбас. Але почути беззвучний Донбас, безсловесних жертв ситуації, “малих отих рабів німих”.

Донбасу потрібен не лише хліб, а й психолог. Спеціальна осмислена програма. Держава весь цей час була зайнята сама собою. Один раз – вибори, другий раз – вибори… А в міжчасся подумайте, що це рана… Це величезна рана, яка гоїться не одне десятиліття, там потрібні правозахисники, психологи, спецслужби… На порядку денному – питання програмного зцілення Донбасу. У мене стискалося серце, коли я читала надіслані звідти листи читачів. У них живе почуття покинутості. Просто потрібно зрозуміти: патерналістська свідомість властива індустріальному депресивному регіону. Промвиробництво відбиває навички самоорганізації, ініціативи і вчить дисципліні. Донбас не приступає до роботи, а чекає, що їх розставить начальник цеху. Величезні громади просто не навчилися виставляти блок-пости. Я одного разу бачила десь плакат: “Як мати сина, бережи Донбас, Україно!” І так мене це зачепило. Так, з одного боку, інфантильність: раз ти влада, то роби, забезпечуй. З іншого боку, вони внутрішньо беззахисні, у них задавнена хвороба. І там просто потрібна реальна робота.

Спілкувалася Лана Самохвалова, Київ.Інтерв"ю з України


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:донбас, Майдан, Оксана Забужко, російсько- українська війна, розпад Росії


Читайте також



Коментарі (0)
avatar