Усикова скабка

Олександр Усик вчергове переміг!
Переміг британця у Британії. Переміг ефектно і впевнено…

Це був перший захист всіх чотирьох чемпіонських поясів (WBO, WBC, IBF та WBA) непереможного Олександра Усика проти британця Тоні Белью у Манчестері.

… Усик і на ринг виходив під українську пісню, і український прапор на плечі вбирав, і труси на ньому були «правильні» — з нашими кольорами і тризубом…

Навіть Белью, полежавши непритомно під канатами, «освячений» усиковим кулаком, привселюдно потім, перед рідною багатотисячною публікою тис руку й лип до переможця, мов до брата рідного…

Але все одно — і післясмак, і відчуття такі, що щось не так.
Щось було не так принаймні мені. Щось таке, що заважало розливатись морем, бути цілковитою моїй українській радості і щастю. Де та скабка, що муляє і коле, непокоїть і дратує ось уже другий день після того бою?

Аж раптом знаходжу її, ту Усикову скабку, в короткій, точній і вбивчій фразі журналіста-аналітика Івана Безсмертного:

«Хитруватий хлопець, який хоче бути кумиром і Українців, і росіян — це не мій герой! Переміг — то й переміг. І мені також неприємно бачити, як через цю подію дехто зі справжніх в Україні Особистостей веде себе, ніби примітивна людина з натовпу…».

Леонід ІСАЧЕНКО, «ГРІНЧЕНКО-інформ»