Український прорив на Близькому Сході

16 січня в Українському кризовому медіа-центрі ми провели фахову дискусію - «Російсько-українська війна та Арабський світ: стратегічні виклики 2026 року», щоб підбити підсумки переломного 2025 року та окреслити стратегічний горизонт на найближче майбутнє.

Разом із дипломатами, експертами та лідерами арабських діаспор дійшли спільного висновку: період ситуативної емоційної реакції завершився. Регіон Близького Сходу перейшов до фази жорсткого прагматизму. Для України це означає зміну підходів — ми більше не можемо покладатися виключно на співчуття, а маємо пропонувати чіткі безпекові та економічні рішення.

Ключові тези зустрічі:

Дипломатичний прорив року — «Сирійський кейс». Відновлення відносин із Сирією після колапсу режиму Асада стало можливим завдяки синергії держави та сирійської діаспори, яку експерти влучно назвали «агентами змін». Домовленості про відкриття посольства та доступ українського бізнесу до порту Тартус — це наші нові «ворота» на Близький Схід.

Економічний «південний розворот». Поки ЄС відновлював квоти, український агроекспорт успішно переорієнтувався на ринки Близького Сходу та Північної Африки, показавши зростання близько 60%. Рекордний імпорт української пшениці Алжиром (739 тис. тонн) доводить, що національні інтереси та продовольча безпека важать більше за політичні декларації.

Інформаційна протидія. Росія продовжує інвестувати колосальні ресурси в когнітивну війну та навчання арабських журналістів. Наша асиметрична відповідь — «переклад сенсів» через людські історії та емпатію, де діаспори стають головними комунікаторами правди.

Як зазначив під час дискусії Олександр Богомолов, це війна на виснаження не лише на полі бою, а й у когнітивному просторі. Перемагає той, хто не втомлюється повторювати правду.
У 2026 рік ми входимо без ілюзій, але з розумінням: Росія втратила монополію впливу в регіоні. Наше завдання тепер — перетворити дипломатичні прориви на системну державну стратегію.

Ігор СЕМИВОЛОС