Україна - шахівниця?

Сі приймає Трампа. Путін чекає в коридорі.

Колись Трамп приїжджав у Пекін як багатий дядечко з валізою доларів і мрією, що Китай зараз розтане від його геніальності. Червоні доріжки, Заборонене місто, контракти на сотні мільярдів, усмішки для камер. Тепер усе інакше. Тепер Трамп прилітає просити. А Сі сидить так спокійно, ніби вже знає, чим закінчиться розмова.

Світ взагалі дивне місце. Америка десятиліттями пояснювала всім, як правильно жити, торгувати, воювати і кого карати санкціями. А потім раптом виявилося, що без китайських рідкісноземельних металів у великого гегемона навіть ракети нормально не збираються. І тепер люди, які ще вчора кричали про “економічне удушення Китаю”, дуже обережно питають, чи не можна їм ще трохи магнітів і мікрочипів.

Сі дивиться на це приблизно як власник ломбарду на клієнта, який учора сміявся з бідних, а сьогодні несе останній годинник.

Трамп хоче швидких перемог для телевізора. Сою для фермерів, Boeing для гучних заголовків, дешевшу нафту, менше хаосу на Близькому Сході, красиву фразу про мир в Україні. Бо вибори самі себе не виграють, рейтинги самі себе не піднімуть, а бензин у США чомусь не дешевшає від постів у соцмережах.

Сі хоче значно більше. Щоб Америка нарешті звикла до простої думки, що Китай вже не фабрика дешевих тапок, а країна, без якої Вашингтон починає нервово рахувати ракети й мікросхеми. І головне, щоб сам факт цієї зустрічі закріпив нову реальність. Раніше США диктували умови. Тепер вони приїжджають домовлятися.
І тут найкумедніше навіть не це.

Одразу після відльоту Трампа до Пекіна прилетить Путін. Дипломатичний етикет взагалі дуже саркастична штука. Один заходить у кабінет, другий уже чекає під дверима. Сі спокійно вислухає американця, покиває головою, пообіцяє “конструктивний діалог”, а потім майже напевно за чаєм переказуватиме Путіну все найцікавіше.

У цій сцені прекрасно все. Трамп приїхав просити Китай натиснути на Росію, а Росія приїде дізнатися, що саме просив Трамп.
І поки у Вашингтоні ще мріють про “китайський вплив на Кремль”, у Пекіні чудово розуміють просту річ. Війна Росії проти України для Китаю це золота акція. США витрачають гроші, спалюють склади зброї, виснажують арсенали, лізуть у нові конфлікти, а потім приходять до Китаю купувати те, без чого не можуть відновити власну оборонку.

Геніальний бізнес, якщо чесно. Спочатку дивишся, як конкуренти палять ресурси, а потім продаєш їм деталі для нових ракет.

І саме тому всі ці розмови про “Пекін допоможе закінчити війну” звучать приблизно як прохання до казино допомогти людині перестати грати.

Україні тут варто дивитися на речі тверезо. Ніхто в Пекіні не сидить ночами з думкою, як би врятувати Київ. У великій грі Китай думає про Китай, Америка про вибори, Росія про виживання імперії. І тільки нам постійно пропонують вірити у “мудрих посередників”.

Найбільший сарказм моменту в тому, що поки світові гравці ділять планету за круглими столами, Україна тримається не на чужих усмішках, а на своїх дронах, ППО, людях і здатності виживати без чужих ілюзій.
Бо в цій партії всі давно грають у шахи. І тільки нам регулярно пропонують роль шахівниці.

Вікторія ЧЕРЕДНИЧЕНКО