У Європі поїзди зупиняються...
На фестивалі в Нідерландах, після виступу, одна європейська письменниця, яка добре розуміється на темі України, каже мені:
— Якщо в нас буде війна, ми не зможемо чинити опір. Люди просто втечуть.
Скрушно хитаю головою й кажу:
— А як ви втечете? Велосипедами?
Це я серйозно: у багатьох європейських країнах дуже розвинута система велодоріжок. Але щойно трапляється проблема на залізниці — всі поїзди зупиняються.
Нещодавно у Франції поїзд збив двох людей — миттєво відсторонили персонал, отримали операційну кризу та поскасовували десяток рейсів і тисячі пасажирів залишились ночувати в Парижі. Наступного дня на залізниці вкрали кількасот метрів кабелю — і тисячі пасажирів, що поміняли квитки, а такох ті, хто планували подорож саме в цей день, не змогли нікуди виїхати.
В Україні все не так, як ви знаєте.
Днями в Полтаві росіяни обстріляли вокзал — Укрзалізниця повідомила: поїзди відправляються вчасно. У Дніпрі ракета влучила біля рухомого складу— за 10 хвилин повідомили, що вже їдуть нові вагони. А скільки мільйонів людей залізничники евакуювали з 2022-го, хоча ж могли зупинитися і сказати, що це форс-мажор.
Мені ідеться не лише про залізницю, а про культуру праці загалом. Про те, чи люди звикли вирішувати проблеми — чи уникати їх. І наскільки для них це звично — брати відповідальність.
Я мала чотири події на іншому великому фестивалі в Нідерландах. Під час підготовки, мені написали, що на одному із заходів я маю прочитати лише два вірші. Приходжу, а виявляється там дискусія плюс два вірші. Кажу: "Ну гаразд, значить буду дискутувати". А мені: "Якщо вам некомфортно, можете не брати участі".
Ця пропозиція ошелешела мене. Спершу я подумала, що це ввічливість, не хочуть тиснути на мене. Але тоді б моя колега з іншої країни дискутувала б сама з собою, бо третій автор не з'явився (тут хочеться пожартувати, що йому запропонували те саме, що й мені, але думаю, все було якось простіше). Але мені цю пропозицію цілком серйозно повторили вдруге. Це не був виняток, бо потім мене кликали кудись і додавали: або можеш не приходити.
Може, прийду, а може й ні. Може буде дискусія, а може й ні. Може, приїде поїзд, а може не приїде. Якась гра в ящик з котом Шредінґера. Чи живій він там, чи мертвий, ніхто не знає.
Тепер після кількох поїздок європейськими поїздами, які один за одним скасовували, а я застрягала в іншому місті або їхала в переповненому поїзді стоячи, щоб кудись нарешті доїхати (і це не евакуація з Києва 2022, а подорож мирною Європою), мені уявляється така сцена.
Поїзд мчить просторами Європи, чисті озера, широкі поля. Раптом щось стається, він зупиняється. Викликають персонал і кажуть:
-- Тут щось сталося з поїздом. Але якщо вам некомфортно, можете не лагодити. Можете взагалі не лагодити сьогодні.
Любов ЯКИМЧУК
— Якщо в нас буде війна, ми не зможемо чинити опір. Люди просто втечуть.
Скрушно хитаю головою й кажу:
— А як ви втечете? Велосипедами?
Це я серйозно: у багатьох європейських країнах дуже розвинута система велодоріжок. Але щойно трапляється проблема на залізниці — всі поїзди зупиняються.
Нещодавно у Франції поїзд збив двох людей — миттєво відсторонили персонал, отримали операційну кризу та поскасовували десяток рейсів і тисячі пасажирів залишились ночувати в Парижі. Наступного дня на залізниці вкрали кількасот метрів кабелю — і тисячі пасажирів, що поміняли квитки, а такох ті, хто планували подорож саме в цей день, не змогли нікуди виїхати.
В Україні все не так, як ви знаєте.
Днями в Полтаві росіяни обстріляли вокзал — Укрзалізниця повідомила: поїзди відправляються вчасно. У Дніпрі ракета влучила біля рухомого складу— за 10 хвилин повідомили, що вже їдуть нові вагони. А скільки мільйонів людей залізничники евакуювали з 2022-го, хоча ж могли зупинитися і сказати, що це форс-мажор.
Мені ідеться не лише про залізницю, а про культуру праці загалом. Про те, чи люди звикли вирішувати проблеми — чи уникати їх. І наскільки для них це звично — брати відповідальність.
Я мала чотири події на іншому великому фестивалі в Нідерландах. Під час підготовки, мені написали, що на одному із заходів я маю прочитати лише два вірші. Приходжу, а виявляється там дискусія плюс два вірші. Кажу: "Ну гаразд, значить буду дискутувати". А мені: "Якщо вам некомфортно, можете не брати участі".
Ця пропозиція ошелешела мене. Спершу я подумала, що це ввічливість, не хочуть тиснути на мене. Але тоді б моя колега з іншої країни дискутувала б сама з собою, бо третій автор не з'явився (тут хочеться пожартувати, що йому запропонували те саме, що й мені, але думаю, все було якось простіше). Але мені цю пропозицію цілком серйозно повторили вдруге. Це не був виняток, бо потім мене кликали кудись і додавали: або можеш не приходити.
Може, прийду, а може й ні. Може буде дискусія, а може й ні. Може, приїде поїзд, а може не приїде. Якась гра в ящик з котом Шредінґера. Чи живій він там, чи мертвий, ніхто не знає.
Тепер після кількох поїздок європейськими поїздами, які один за одним скасовували, а я застрягала в іншому місті або їхала в переповненому поїзді стоячи, щоб кудись нарешті доїхати (і це не евакуація з Києва 2022, а подорож мирною Європою), мені уявляється така сцена.
Поїзд мчить просторами Європи, чисті озера, широкі поля. Раптом щось стається, він зупиняється. Викликають персонал і кажуть:
-- Тут щось сталося з поїздом. Але якщо вам некомфортно, можете не лагодити. Можете взагалі не лагодити сьогодні.
Любов ЯКИМЧУК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |