У Чернігові проведено конференцію «Україна у Другій світовій війні: міфи і реальність»

15 квітня 2015 року у Чернігові в Обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського проведено міжрегіональну науково-практичну конференцію «Україна у Другій світовій війні: міфи і реальність» (до 70-річчя перемоги над нацистською Німеччиною).

Організатори: Український інститут національної пам’яті, управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації, Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського, Інститут історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка.

Під час відкриття наукового форуму в. о. ректора Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського, доктор філософських наук
Віктор Довбня висловив свої побажання стосовно подальшої роботи істориків-науковців та практиків із проблематики вітчизняної історії, національно-патріотичного виховання, використання сучасних історичних досліджень у навчально-виховній роботі загальноосвітніх шкіл та вищих навчальних закладів.

За дорученням керівництва Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко, представник Інституту у Чернігівській області, виступив із доповіддю «Державна політика національної пам’яті щодо увічнення перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні 1939–1945 років». Він проаналізував засади української державної політики національної пам’яті щодо Другої світової війни, які сформульовані у законах «невідкладної декомунізації», які Верховна Рада України прийняла 9 квітня 2015 р.: «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», «Про правовий статус та вшанування пам'яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті», «Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939–1945», «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки».

С. Бутко привернув особливу увагу на ключові принципові положення законодавчих актів: наслідком домовленостей нацистської Німеччини та СРСР від 23 серпня 1939 р. був початок Другої світової війни, нацистський та комуністичний тоталітарні режими на території України вчинили численні злочини проти людства та людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, унаслідок чого Україні та Українському народові було завдано величезних втрат, необхідність віддавати данину пам’яті усім жертвам Другої світової війни 1939–1945 років та постійне піклування про ветеранів війни, учасників визвольного руху та жертв нацизму. Головне, що вперше на законодавчому рівні держава визнає ОУН, УПА та інші українські національно-визвольні організації та формування, їх учасників як борців за незалежність України, яких треба шанувати.

Сергій Горобець, співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, у доповіді «Радянська тактика «випаленої землі» на українських землях у 1941 році» наголосив на тому, що подолання радянських міфів про війну, рівно як і закон «Про увічнення перемоги над нацизмом в Другій світовій війні 1939–1945», аж ніяк не применшують заслуги і подвиги ветеранів, не змінюють нашого до них відношення. Навпаки, якщо спиратися на істину, то трагедія тих, хто пережив війну, пройшов через це жахливе випробування, видається ще більш глибокою, аніж то прийнято вважати. І шанувати ми маємо не лише ветеранів-фронтовиків, але й всіх тих, хто пройшов через два роки нацистської окупації, а потім зіткнувся з обвинуваченнями т.зв. «рідної влади» у колабораціонізмі.
Він підкреслив, що комуністичний режим під час відступу у 1941 році то не тільки не евакуював «некорисних» простих громадян, але й проводив тактику «випаленої землі», аби нічого не лишити після себе – ані ворогу, ані цивільному населенню, яке було приречене опинитися під нацистською окупацією. Більше того, траплялися далеко непоодинокі випадки, коли руйнування інфраструктури проводилося настільки поспіхом, настільки байдуже щодо долі людей, що призводило до страшних жертв, а самі дії підпадали під кваліфікацію військових злочинів. Так, 18 серпня 1941 р. у Запоріжжі висадили в повітря частину греблі Дніпрогес, хоча основні сили німців підійшли сюди лише за 46 днів. Величезна хвиля поховала під собою приблизно до 100 тис. осіб, з яких 80 тис. – мирні жителі. В Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із зміною робітників. В Одесі затопили приморські квартали разом із жителями. Із Харкова вивезли сотні представників інтелігенції для того, аби спалити у запертому будинку. Цей скорботний список комуністичних злочинів проти цивільного населення, власних громадян тільки у 1941 році можна продовжувати ще довго.

Сергій Бутко, співробітник Українського інституту національної пам’яті, також виступив із власною доповіддю «Радянський міф про партизанський рух як «народних месників». Він показав на основі аналізу фактів минулого, що на відміну від Рухів опору країн Європи радянський партизанський рух був створений і жорстко керувався комуністичним режимом СРСР. Червоні партизани не захищали цивільне населення, а разом із боротьбою проти окупантів виступали як інструмент режиму проти «неблагонадійних елементів» та національно-визвольних рухів. Типовим прикладом байдужості до долі населення стала Корюківська трагедія, найбільший злочин знищення нацистським карателями містечка разом із його мешканцями у Другій світовій війні в Європі. Партизанське з’єднання Олексія Федорова (понад 3 тис. партизанів) знаходилося на відстані 15 км від місця вбивства людей карателями (300-500 осіб), яке продовжувалося 1-2 березня 1943 року, і не прийшло рятувати співгромадян. Отже, радянські партизани – не народні, а сталінські месники.

Викладачі кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського Оксана Оніщенко, Андрій Волинець, Лідія Нестеренко, Євгеній Шпилевський, Наталія Потій, Аліна Мідько виступили з доповідями та науковими повідомленнями «Жінки у роки другої світової війни», «Роль і місце православної церкви у Радянському Союзі в часи Другої світової війни», «Окупаційний режим на Срібнянщині (вересень 1941 – вересень 1943 рр.)», «Освіта в Чернігові в період нацистської окупації», «Навчальний процес у початкових школах Чернігова у роки нацистської окупації (1941-1943 рр.)», «Повсякденне життя населення Чернігівщини в умовах нацистської окупації під час Другої світової війни». Своїми історичними розвідками «Організація та забезпечення навчального процесу в школах Лосинівського району в період окупації (1941-1943 роки)», «Комарівська школа Борзнянського району у роки нацистської окупації» поділилися учителька історії Лосинівської загальноосвітньої школа І-ІІІ ст. Ніжинської районної ради Ніна Авраменко та проректор інституту, кандидат педагогічних наук Ірина Лисенко.

Олександр Мокрогуз, завідувач кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання ЧОІППО імені К. Д. Ушинського, кандидат педагогічних наук, у доповіді «Зміна історичних поглядів як фактор насадження ідеологічної парадигми, або що змінилось у розумінні історії Другої світової війни у російських підручниках за 14 років» проаналізував зміст російських підручників за останні півтора десятка років, особливу увагу зосередивши на питаннях висвітлення подій Другої світової війни (Великої Вітчизняної війни в інтерпретації російських укладачів підручників історії).
Питанням патріотичного виховання, формування громадянського суспільства в умовах «гібридної війни» Росії проти України були присвячені доповіді Михайла Коропатника та Андрія Костирева, доцентів кафедри суспільних дисциплін та методики їх викладання, Людмили Іваненко, старшого викладача цієї ж кафедри: «Бойові дії на Сході України: антитерористична операція чи війна? Спроба аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників з екскурсом в історію», «Патріотизм vs націоналізм: консолідація українського суспільства як мета патріотичного виховання», «Людяність у нелюдський час: виховання милосердя на уроках Другої світової».