У Чернігові помолилися за загиблих у червні Захисників України
2 липня в Чернігові у козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної церкви України відповідно вимог карантину та рекомендацій Чернігівської облдержадміністрації проведено панахиду за усіма воїнами, які в черні2020 року загинули в боях за незалежність України.
Організатори заходу: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за технічної підтримки Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.
Тетяна МИРГОРОДСЬКА, волонтерка і громадська діячка, журналістка, розповіла про загиблих героїв:
1. Леонід ДОБРЯНСЬКИЙ «Старий»
Народився 31 липня 1974 року в Ружинському районі на Житомирщині.
У 1992 році відслужив строкову службу в армії, по тому закінчив школу прапорщиків. Певний час залишався у війську, але у 1999-му звільнився. Мешкав разом із сім’єю в Києві.
Із січня 2010 року працював на авіаційному заводі ДП «Антонов» плавильником металу та сплавів 4-го розряду. Паралельно закінчив авіаційний технікум за спеціальністю «Виробництво авіаційних літальних апаратів».
Коли навесні 2014-го почалася російська агресія, Добрянського мобілізували в перших лавах. Щодо того, чи йти на війну, він не вагався й миті.
Із 2014-го по 2015-й рік воював у складі 72-ї механізованої бригади. У перше літо війни у Червонопартизанську, що на Луганщині, отримав бойове травмування. Тоді міна впала біля бліндажа, тож Леонід був лише контужений. І після лікування одразу повернувся на фронт.
З осені 2015 року воював на фронті прапорщиком в 30-й механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на посаді командира відділення взводу управління розвідроти.
По завершенні контракту в липні 2020 року Леонід мріяв відсвяткувати весілля своєї 24-річної дочки, дуже чекав онуків. Але все одно планував невдовзі повернутися до лав бригади.
Близько 21:45 13 червня в Попаснянському районі на Луганщині під час ворожого обстрілу він загинув від мінно-вибухової травми.
Поховали його на військовому Лук’янівському цвинтарі в Києві.
Залишилися дружина та дочка.
2. Ілля СТРУК
Народився 1 серпня 1995 року в селі Льотниче Володимир-Волинського району Волинської області, в багатодітній родині. Дуже любив займатися спортом. Сусіди згадують його як працьовитого, чуйного, врівноваженого хлопця, який завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
Був паламарем у Свято-Миколаївському храмі Володимира-Волинського.
Закінчивши Львівське вище професійне училище комп’ютерних технологій та будівництва за фахом маляра-штукатура, вирішив продовжити навчання вже в Почаївській духовній семінарії Московського патріархату. Успішно склав вступні іспити, почав навчання і в 2014 році пішов на війну, навчатися став заочно. Про свою участь в АТО нікому в семінарії не казав. Старшому матросу, гранатометнику 503-го окремого батальйону морської піхоти Іллі Струку не виповнилося ще й 19-ти років.
На війні Ілля отримав поранення, але це не завадило йому підписати контракт на подальшу службу.
Останнім часом хлопець планував одружитися, збирався вступити на офіцерські курси.
17 червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми Торецької міської ради.
Поховали Іллю Струка на цвинтарі в селі Поничів поблизу Льотничого.
Залишилися мати, брат і дві сестри.
3. Богдан КОВАЛЕНКО «Геркулес»
Він народився 2 січня 1998 року в селищі Нова Водолага Харківської області.
Цікавився інформатикою, правознавством, займався спортом – відвідував футбольну секцію при ДЮСШ.
Контракт зі Збройними силами Богдан підписав 2017 року. Після навчання в центрі «Десна» служив старшим солдатом, навідником-оператором 2-го розвідувального взводу 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Після завершення контракту він мріяв стати спецпризначенцем.
18 червня близько 21:55 під час бойового чергування в районі Авдіївки Донецької області в нього влучила куля ворожого снайпера, який цілив з боку окупованого Спартака.
Помер Богдан під час евакуації до лікувального закладу.
Похований у рідній Новій Володазі.
Залишилися батько і бабуся.
4. Іван ДЕДЮХ
Народився в Тернополі 21 січня 1983 року. Закінчив профтехучилище, відслужив «строчку» в армії. Працював на різних роботах, щоб прогодувати сім’ю – дружину та двох дітей.
Коли весною 2014 року внаслідок агресії Росії на сході України почалися бойові дії, Іван став до лав 128-ї гірсько-штурмової бригади.
Відслуживши рік, демобілізувався, але невдовзі знову повернувся в ЗСУ, вже на контракт – у 44-ту окрему артилерійську бригаду.
Повторно підписав контракт у квітні 2020-го. Молодший сержант, командир бойової машини – командир відділення штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
27 червня біля села Старогнатівка Бойківського району Донецької області він загинув від численних осколкових поранень: під час інженерного обладнання позицій підрозділу стався вибух невідомого боєприпасу.
Похоронений 1 липня в Тернополі.
Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Поминальну панахиду відправив отець РОМАН (Кіник), настоятель собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, під час якої згадав про кожного з ЧОТИРЬОХ загиблих Героїв у червні 2020 року, з яких наймолодшому – 22 роки, а найстаршому – 45, та всіх воїнів, які загинули в боях за незалежність України в російсько-українській війні.
Юрій СОКОЛОВ, представник Козацької православної громади Храму святої великомучениці Катерини, подякував отцю РОМАНУ й ще раз нагадав: «Війська російського агресора здійснили 337 обстрілів наших позицій на фронті. 4 загиблих і 46 поранених Героїв – Захисників України в червні. Це ціна нашого мирного життя у минулому місяці. Пам’ятаємо! Дякуємо Захисникам!».
На поминальній панахиді були також присутні Оксана ПЕТРЕНКО, представник Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України у Чернігівській області, та кілька представників громадськості.
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ У ЧЕРВНІ 2020 РОКУ ГЕРОЇВ ТА ВСІХ ВОЇНІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам'яті
Організатори заходу: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за технічної підтримки Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.
Тетяна МИРГОРОДСЬКА, волонтерка і громадська діячка, журналістка, розповіла про загиблих героїв:
1. Леонід ДОБРЯНСЬКИЙ «Старий»
Народився 31 липня 1974 року в Ружинському районі на Житомирщині.
У 1992 році відслужив строкову службу в армії, по тому закінчив школу прапорщиків. Певний час залишався у війську, але у 1999-му звільнився. Мешкав разом із сім’єю в Києві.
Із січня 2010 року працював на авіаційному заводі ДП «Антонов» плавильником металу та сплавів 4-го розряду. Паралельно закінчив авіаційний технікум за спеціальністю «Виробництво авіаційних літальних апаратів».
Коли навесні 2014-го почалася російська агресія, Добрянського мобілізували в перших лавах. Щодо того, чи йти на війну, він не вагався й миті.
Із 2014-го по 2015-й рік воював у складі 72-ї механізованої бригади. У перше літо війни у Червонопартизанську, що на Луганщині, отримав бойове травмування. Тоді міна впала біля бліндажа, тож Леонід був лише контужений. І після лікування одразу повернувся на фронт.
З осені 2015 року воював на фронті прапорщиком в 30-й механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на посаді командира відділення взводу управління розвідроти.
По завершенні контракту в липні 2020 року Леонід мріяв відсвяткувати весілля своєї 24-річної дочки, дуже чекав онуків. Але все одно планував невдовзі повернутися до лав бригади.
Близько 21:45 13 червня в Попаснянському районі на Луганщині під час ворожого обстрілу він загинув від мінно-вибухової травми.
Поховали його на військовому Лук’янівському цвинтарі в Києві.
Залишилися дружина та дочка.
2. Ілля СТРУК
Народився 1 серпня 1995 року в селі Льотниче Володимир-Волинського району Волинської області, в багатодітній родині. Дуже любив займатися спортом. Сусіди згадують його як працьовитого, чуйного, врівноваженого хлопця, який завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
Був паламарем у Свято-Миколаївському храмі Володимира-Волинського.
Закінчивши Львівське вище професійне училище комп’ютерних технологій та будівництва за фахом маляра-штукатура, вирішив продовжити навчання вже в Почаївській духовній семінарії Московського патріархату. Успішно склав вступні іспити, почав навчання і в 2014 році пішов на війну, навчатися став заочно. Про свою участь в АТО нікому в семінарії не казав. Старшому матросу, гранатометнику 503-го окремого батальйону морської піхоти Іллі Струку не виповнилося ще й 19-ти років.
На війні Ілля отримав поранення, але це не завадило йому підписати контракт на подальшу службу.
Останнім часом хлопець планував одружитися, збирався вступити на офіцерські курси.
17 червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми Торецької міської ради.
Поховали Іллю Струка на цвинтарі в селі Поничів поблизу Льотничого.
Залишилися мати, брат і дві сестри.
3. Богдан КОВАЛЕНКО «Геркулес»
Він народився 2 січня 1998 року в селищі Нова Водолага Харківської області.
Цікавився інформатикою, правознавством, займався спортом – відвідував футбольну секцію при ДЮСШ.
Контракт зі Збройними силами Богдан підписав 2017 року. Після навчання в центрі «Десна» служив старшим солдатом, навідником-оператором 2-го розвідувального взводу 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади імені Івана Мазепи. Після завершення контракту він мріяв стати спецпризначенцем.
18 червня близько 21:55 під час бойового чергування в районі Авдіївки Донецької області в нього влучила куля ворожого снайпера, який цілив з боку окупованого Спартака.
Помер Богдан під час евакуації до лікувального закладу.
Похований у рідній Новій Володазі.
Залишилися батько і бабуся.
4. Іван ДЕДЮХ
Народився в Тернополі 21 січня 1983 року. Закінчив профтехучилище, відслужив «строчку» в армії. Працював на різних роботах, щоб прогодувати сім’ю – дружину та двох дітей.
Коли весною 2014 року внаслідок агресії Росії на сході України почалися бойові дії, Іван став до лав 128-ї гірсько-штурмової бригади.
Відслуживши рік, демобілізувався, але невдовзі знову повернувся в ЗСУ, вже на контракт – у 44-ту окрему артилерійську бригаду.
Повторно підписав контракт у квітні 2020-го. Молодший сержант, командир бойової машини – командир відділення штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
27 червня біля села Старогнатівка Бойківського району Донецької області він загинув від численних осколкових поранень: під час інженерного обладнання позицій підрозділу стався вибух невідомого боєприпасу.
Похоронений 1 липня в Тернополі.
Залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
Поминальну панахиду відправив отець РОМАН (Кіник), настоятель собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, під час якої згадав про кожного з ЧОТИРЬОХ загиблих Героїв у червні 2020 року, з яких наймолодшому – 22 роки, а найстаршому – 45, та всіх воїнів, які загинули в боях за незалежність України в російсько-українській війні.
Юрій СОКОЛОВ, представник Козацької православної громади Храму святої великомучениці Катерини, подякував отцю РОМАНУ й ще раз нагадав: «Війська російського агресора здійснили 337 обстрілів наших позицій на фронті. 4 загиблих і 46 поранених Героїв – Захисників України в червні. Це ціна нашого мирного життя у минулому місяці. Пам’ятаємо! Дякуємо Захисникам!».
На поминальній панахиді були також присутні Оксана ПЕТРЕНКО, представник Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України у Чернігівській області, та кілька представників громадськості.
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ЗАГИБЛИХ У ЧЕРВНІ 2020 РОКУ ГЕРОЇВ ТА ВСІХ ВОЇНІВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам'яті
| Читайте також |
| Коментарі (0) |