Головна › Новини › Невідома Україна
Торгсин
25-Лис-11 1682 5.0 1
Наступного року виповнюється 80 років з дня появи в Чернігівській області першої крамниці з таємничою назвою „Торгсин”. Пам’ять про об’єднання й досі продовжує жити в спогадах людей, які пережили страшні роки голодомору, але для широкого загалу Торгсин продовжує залишатися невідомим.
Сприяла цьому й недоступність архівних матеріалів, більшість з яких йшли під грифом „таємно” чи „цілком таємно”. Загадкова абревіатура „торгсин” походить від російського словосполучення „торговля с иностранцами”, проте недостатня поінформованість населення призводила до зовсім іншого її прочитання. Одні стверджували, що в слові „торгсин” зашифроване словосполучення „торговий синдикат”, інші – „торгівля синами”, а були й такі, які вбачали в назві прихований підтекст: „Товариші! Революція гине – Сталін істребля народ!” або „Товарищи, опомнитесь, Россия гибнет. Сталин – изменник народа”.

„Спеціальна контора з торгівлі з іноземцями на території СРСР” була створена 18 липня 1930 р. постановою Народного комісаріату торгівлі СРСР. На момент появи Торгсин був невеликим відділом у системі столичної торгівлі, що підпорядковувався Мосторгу. Перед новоствореною організацією ставилося важливе завдання: не допустити, щоб іноземці, які відвідують Радянський Союз, вивозили валюту назад. Саме тому першочергово крамниці системи почали з’являтися в найбільших містах країни та її портах, а основними відвідувачами були іноземні туристи та транзитні пасажири-іноземці. В січні 1931 р. структуру реорганізували в окреме об’єднання, яке на Україні мало свої філії, а за рік розпочала свою роботу Всеукраїнська контора „Торгсин”. Суттєві зміни в структурі об’єднання відбулися після появи в складі України нової адміністративно-територіальної одиниці – області. У зв’язку з цим в областях почали досить оперативно створюватися обласні контори „Торгсин”.

Розпорядженням по ВУК „Торгсин” від 21 листопада 1932 р. на Чернігівщині було організовано представництво з дислокацією в місті Чернігові на чолі з уповноваженим. Вже до грудня Київська та Харківська облконтори мали передати новоствореній одиниці всі торгові пункти, які розташовувалися в межах Чернігівської області. За місяць Чернігівське обласне представництво ВУК „Торгсин” реорганізували в Чернігівську обласну контору, яка проіснувала до моменту ліквідації об’єднання в лютому 1936 р.

Відомо, що протягом 1932 – 1936 рр. місцеву обласну контору очолювало чотири особи: Абрам Мойсейович Нудельман (вперше з кінця грудня 1932 р. до березня 1933 р. та вдруге з квітня до травня 1933 р.), Ілля Пинкусович Гріншпун (з березня до квітня 1933 р.), Еммануїл Мойсейович Рудаєв (з травня 1933 р. до березня 1935 р.) та Микола Матвійович Флейшер (з березня 1935 р. до лютого 1936 р.). Всі вони мали досить схожі біографії: народилися поза межами Чернігівщини, здобули нижчу освіту, в 1919 – 1921 рр. перебували на службі в Червоній армії, де вступили до лав Комуністичної партії. Певним виключенням з наведеної схеми був Е. Рудаєв, який не лише мав строкату партійну біографію (був членом спочатку партії соціал-революціонерів, згодом – соціал-революціонерів (боротьбистів), а вже потім – Комуністичної партії), але й, на відміну від своїх колег, отримав добру освіту (закінчив комерційне училище та комерційний інститут). Натомість його колега А. Нудельман одразу після армії, а потім в 1933 – 1934 рр. працював в органах ДПУ. Як склалася їхня подальша доля нам наразі невідомо.

Безсумнівно найважливіша подія в історії Торгсину відбулася 14 червня 1931 р., коли в крамниці об’єднання допустили радянських громадян, які в обмін на золоті монети старого карбування могли в них придбати необхідний товар. Згодом торгова мережа організації з не меншою спритністю і задоволенням „мобілізовувала” в населення золото-брухт, срібло, іноземну валюту, пізніше – дорогоцінне каміння. Зоряним часом Торгсину стали 1932 – 1933 роки. Карткова система, відсутність продуктів у вільному доступі, Голодомор – усе це підштовхувало зголоднілих сільських та міських жителів до відвідин крамниць об’єднання.

Обласна контора намагалася якнайширше охопити територію області мережею своїх торгових закладів. Вони концентрувалися переважно в районних центрах, які розташовувалися поряд з залізницею, та в місцях значного скупчення людей. Свого максимуму торгова мережа досягла в серпні 1933 р., коли одночасно працювала 21 крамниця. Торгові пункти „Торгсин” можна було з легкістю віднайти за довжелезними чергами в Чернігові, Добрянці, Сновську (зараз – Щорс), Мені, Острі, Ніжині, Носівці, Бобровиці, Прилуках, Ічні, Коропі, Конотопі, Бахмачі, Кролевці, Путивлі, Глухові, Шостці, Новгороді-Сіверському, Семенівці, Ромнах та Хуторі-Михайлівському. До речі, в обласному центрі та Конотопі працювало по дві крамниці системи. Решту населених пунктів області Торгсин намагалася охопити роз’їзною торгівлею. Як правило, філіали об’єднання розташовувалися в центрі міста. В Чернігові, наприклад, перша крамниця знаходилася за Красній площі в будинку №10 (з серпня 1932 р. до лютого 1936 р.), а друга – по вулиці Шевченка (тепер – проспект Миру) в будинку №44 (з червня 1933 р. до липня 1935 р.).

Золото приймальними пунктами скуповувалося в усіх проявах: брухті, ювелірних, художніх та побутових виробах; монетах, злитках, золотому піску (шліхті), самородках. Натомість категорично заборонялося приймати золоте церковне начиння, оскільки майно церкви було націоналізоване. Церковні предмети (згідно з положенням про припинення прийому золотих і срібних предметів церковного начиння) в приватному володінні вважалися вкраденими у держави й підлягали негайній конфіскації.

Приймальники-оцінювачі працювали за спеціальним столом з бортиками та склом із боку клієнта, в якому були шухляди з отворами для відповідних проб золота та срібла. Поверхня столу накривалася склом, лінолеумом або металевим листом, щоб „не втратити жодної пилинки”. Поряд знаходилися спеціальні технічні ваги для зважування золотих або срібних виробів, комплект ваг і дрібних важків, набір реактивів у пляшечках для визначення проби металу. Серед інструментів, якими користувався приймальник, головне місце відводилося плоскогубцям, кусачкам, шаберу, напилку, магніту, годинниковій викрутці, ножицям по металу, ковадлу та молотку. Аби переконатися у справжності золота оцінювач на виробі робив надріз напилком чи голкою та капав туди азотною кислотою. Якщо ж об’єкт був повним всередині, в ньому робили великий надріз або просто розламували. Нікого не цікавило ні ювелірна, ні художня вартість предмету побуту, адже головне завдання приймальника заключалося в правильному визначенні ваги та проби металу. Крім того, суттєвою проблемою для системи була нестача реактивів та кваліфікованих працівників. Часто приймальники-оцінювачі свідомо занижували вагу та пробу металу. Подібний „припек” (різниця між прийнятим у населення та зданим до банку золотом) безконтрольно осідав в їхніх кишенях. В середньому він становив 2-3 грами на 1 кг зданого дорогоцінного металу.

Микола ГОРОХ,
науковий співробітник Чернігівського обласного
історичного музею ім. В.В. Тарновського

Скорочений варіант. Повністю читайте статтю в газеті "Сіверщина" за 24 листопада. Передплата на газету Сіверщина" -- по всій Україні.



Теги:невідома Чернігівщина, Голодомор, Торгсин


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
До речі, цікаві цифри: у 1932 році названа "контора" заготовила в Україні 21 тону золота та 18, 5 тон срібла. А 1933 року -відповідно 44, 9 т та 1420, 5 т. срібла!?
Уявляєте, якими були прибутки партії Леніна-Сталіна у період, коли Україна опустилася у ніч страшного Голодомору?
avatar