"Світ ловив мене та я виривався..." (Пам'яті Валерія Сарани)

Раптово. Як удар кинжала в серце ця чорна звістка.

Ще о 9-й ранку я говорив з ним - прочитав вірш Орлова "Поздравление из-за поребрика" і він попросив переслати йому текст електронною поштою, домовлялись йти на першу Пречисту у храм святих Михайла і Федора, бо завжди ходимо в Катерининську церкву, а треба ж й інші наші українські храми відвідувати. А ще він дуже хотів, щоб у кінці вересня я поїхав з ним на батькіщину, на Черкащину - відвідати могилу матері та родичів...

Валерій Сарана помер сьогодні вдень. "Швидка", викликана дружиною, ще робила масаж серця, але вже пролунав для нього голос сурми Божої...

Про нього скажуть багато гарних і чесних слів - і про викладача юридичного технікуму, і про одного із засновників Товариства української мови імені Т.Шевченка (згодом - "Просвіта"), і про першого голову краєвого Народного Руху, і про заступника голови обласної державної адміністрації... А як він співав! Як любив життя!

Та для мене він був духовним братом - так ми і звали один одного. З отих, що в Симоненка Василя - вибрати "і по духу брата"...

Тому краще помовчу.

Єдине хочу сказати, про що він кілька разів наголошував - щоб на пам'ятнику написали "Світ ловив мене та я виривався"...

Василь ЧЕПУРНИЙ