Степан Бандера і німці або, по-шекспірівськи, багато галасу з нічого.
Сьогодні німці почали роздмухувати штучний скандал навколо останнього інтерв’ю посла Андрія Мельнику для Jung&Naiv, в якому йшлося серед іншого також і про постать Степана Бандери.
Його ім’я було і залишається «червоною ганчіркою» як для політичного класу Німеччини, так і для широких кіл громадськості.Причин того, чому Степан Бандера навіть через 62 роки після його вбивства кагебешним агентом у Мюнхені, будоражить німецькі уми, чимало.
Одна з головних, на мій погляд, полягає у тому, що після Другої світової війни, так би мовити «спокутуючи вину» за злочини нацизму, німецькі політичні еліти, а з ними, до речі, і вся придворна історична історіографія ФРН заключили такий собі негласний пакт з московським чортом, фактично радо підхопивши всі пропагандистські наративи Кремля. Більш того, робили вони це охоче. Адже на практиці це означає, що свою вічну вину за злочини націонал-соціалістів німці можуть перекласти на інших, та ще на українців, тобто на тих, хто насправді були найбільшими їх жертвами.
Отже, вони затаврували Бандеру як «українського фашиста і колабораціоніста гітлерівської Німеччини».
І хоча особистість Бандери майже не досліджувалася серйозно в наукових колах Німеччини, накладене на нього чорне тавро залишається, на жаль, і досі мейнстрімом. При цьому будь-які критичні голоси одразу затюкуються і закльовуються з усіх сторін.
Саме з таким масованим і чітко оркестрованим shit storm і стикнувся посол Мельник, відповідаючи на питання, якого милого він у 2015 році поклав квіти на могилу Степана Бандери.
Посол відкинув спроби німців перекласти на нього всі злочини Другої світової війни, зокрема вчинені проти євреїв під час Голокосту і поляків у 1943 році на Волині. Він нагадав німцям про те, що Бандеру нацисти заарештували ще 5 липня 1941 року, оскільки він намагався створити незалежну Україну, що не входило у плани Гітлера, і кинули його до концтабору Захсенгаузен, де він був в’язнем практично на протязі усієї війни до 25 вересня 1944 року.
Тож робити з Бандери масового вбивцю – це повний абсурд.
Наче коршуни всі накинулися на посла за те, що він наважився публічно стати на захист людини, яка все життя боролася за свободу України.
Цікаво, що німці дуже хитро використали цю журналістську провокацію (про неї я ще напишу окремо), щоб знову - як і під час Другої світової - вбити клин між українцями і поляками, роздувши з мухи слона.
Але лиха без добра не буває. Ця історія накінець допомогла започаткувати бурхливі дискусії про постать Бандери у німецьких ЗМІ, менше ніж за добу у твітері було опубліковано понад 80 млн.(!) твітів, присвячених цій темі.
І це дуже важливо, адже ми в такий спосіб ламаємо стіну мовчання і розвінчуємо російські пропагандистські міфи, які насаджувалися у ФРН десятками років.
Світлана МЕЛЬНИК
Його ім’я було і залишається «червоною ганчіркою» як для політичного класу Німеччини, так і для широких кіл громадськості.Причин того, чому Степан Бандера навіть через 62 роки після його вбивства кагебешним агентом у Мюнхені, будоражить німецькі уми, чимало.
Одна з головних, на мій погляд, полягає у тому, що після Другої світової війни, так би мовити «спокутуючи вину» за злочини нацизму, німецькі політичні еліти, а з ними, до речі, і вся придворна історична історіографія ФРН заключили такий собі негласний пакт з московським чортом, фактично радо підхопивши всі пропагандистські наративи Кремля. Більш того, робили вони це охоче. Адже на практиці це означає, що свою вічну вину за злочини націонал-соціалістів німці можуть перекласти на інших, та ще на українців, тобто на тих, хто насправді були найбільшими їх жертвами.
Отже, вони затаврували Бандеру як «українського фашиста і колабораціоніста гітлерівської Німеччини».
І хоча особистість Бандери майже не досліджувалася серйозно в наукових колах Німеччини, накладене на нього чорне тавро залишається, на жаль, і досі мейнстрімом. При цьому будь-які критичні голоси одразу затюкуються і закльовуються з усіх сторін.
Саме з таким масованим і чітко оркестрованим shit storm і стикнувся посол Мельник, відповідаючи на питання, якого милого він у 2015 році поклав квіти на могилу Степана Бандери.
Посол відкинув спроби німців перекласти на нього всі злочини Другої світової війни, зокрема вчинені проти євреїв під час Голокосту і поляків у 1943 році на Волині. Він нагадав німцям про те, що Бандеру нацисти заарештували ще 5 липня 1941 року, оскільки він намагався створити незалежну Україну, що не входило у плани Гітлера, і кинули його до концтабору Захсенгаузен, де він був в’язнем практично на протязі усієї війни до 25 вересня 1944 року.
Тож робити з Бандери масового вбивцю – це повний абсурд.
Наче коршуни всі накинулися на посла за те, що він наважився публічно стати на захист людини, яка все життя боролася за свободу України.
Цікаво, що німці дуже хитро використали цю журналістську провокацію (про неї я ще напишу окремо), щоб знову - як і під час Другої світової - вбити клин між українцями і поляками, роздувши з мухи слона.
Але лиха без добра не буває. Ця історія накінець допомогла започаткувати бурхливі дискусії про постать Бандери у німецьких ЗМІ, менше ніж за добу у твітері було опубліковано понад 80 млн.(!) твітів, присвячених цій темі.
І це дуже важливо, адже ми в такий спосіб ламаємо стіну мовчання і розвінчуємо російські пропагандистські міфи, які насаджувалися у ФРН десятками років.
Світлана МЕЛЬНИК
| Читайте також |
| Коментарі (0) |