Символіка комуністичного тоталітаризму кличе народ до рабського, злиденного життя

Переконаний, що послідовна позиція Української народної партії та інших патріотичних, державницьких сил щодо перейменування вулиць і ліквідації символіки тоталітарного режиму рано чи пізно знайде розуміння в громадянському суспільстві.
Проте, дехто і досі паразитує на «світлому» минулому і ностальгії людей за молодими роками свого життя. Не дивно, що з їх подачі вкотре із смітника історії витягують блюзнірський аргумент про те, що треба піклуватися тільки про «господарські справи» та коштів шкода, бо головне для людей – ковбаса.
Нагадаю.
Хиба не ця комуністична імперська «турбота» про людей, наприклад, у 1990 році породила «ковбасну революцію» у Чернігові?

Згадаємо, що символ – знак, сутність, яка позначає іншу сутність. Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції. Таким чином, комуністична тоталітарна символіка кличе нас до рабського, злиденного життя в збанкрутілий, померлий Радянський Союз. А може таким чином обґрунтовують і виправдовують сучасну антинародну політику партії влади?
Політична практика щодо публічної символіки у світі така: міняється влада (навіть якщо модернізується по-справжньому стара), то найперше вона міняє стару топоніміку країни, ліквідовує стару символіку, статуї вождів від попередньої влади.
Так було у ХХ столітті в Україні:
1). 1917-1921 рр. при більшовиках;
2). 1941-1942 рр. при окупації України німецькими націонал-соціалістами і їх сателітами;
3). 1943-1944 рр. при поверненні в Україну сталіністів;
4). 1957-1961рр. – при реформуванні комуністами-хрущовцями сталінської моделі соціал-імперіалізму.
Проте, за 1991-2010 рр. на 70% території України практично не змінено назв населених пунктів, вулиць, не ліквідовано комуністичну імперську символіку і не прибрано з вулиць і площ статуї вождів старого режиму.
Отже, висновок: комуністична номенклатура залишилася у владі і тільки трохи змінила риторику та зміцнилася кримінальним елементом!

P.S.
17 березня цього року у політиків, що досі експлуатують міф про СССР, було велике свято - 20-та річниця референдуму про збереження СРСР.
Газета "Коммунист Крыма" та сайт Леоніда Грача передрукували вірш сучасного російського письменника-фантаста Юрія Нестеренка про Третій рейх, перейменувавши його в... "Хочу в СССР!" Без двох останніх рядків ("И алели над нами флаги // С черной свастикой в белом круге").
Безсумніву, для так званих комуністів цей твір - справжній панегірик Радянському Союзу.
Однак ця поезія виявилась з підвохом. Комуністи опублікували лише частину сатиричного вірша сучасного російського письменника-фантаста і поета, політемігранта Юрія Нестеренка. З новою назвою і без двох останніх рядків ("И алели над нами флаги // С черной свастикой в белом круге") твір здається справжнім панегіриком Радянському Союзу.

Ось повний текст вірша Юрія Нестеренка Держава (Ностальгирующим)

Ах, какая была держава!
Ах, какие в ней люди были!
Как торжественно-величаво
Звуки гимна над миром плыли!
Ах, как были открыты лица,
Как наполнены светом взгляды!
Как красива была столица!
Как величественны парады!
Проходя триумфальным маршем,
Безупречно красивым строем,
Молодежь присягала старшим,
Закаленным в боях героям -
Не деляги и прохиндеи
Попадали у нас в кумиры...
Ибо в людях жила - идея!
Жажда быть в авангарде мира!
Что же было такого злого
В том, что мы понимали твердо,
Что "товарищ" - не просто слово,
И звучит это слово гордо?
В том, что были одним народом,
Крепко спаянным общей верой,
Что достоинства - не доходом,
А иной измеряли мерой?
В том, что пошлости на потребу
Не топили в грязи искусство?
Что мальчишек манило небо?
Что у девушек были чувства?
Ах, насколько все нынче гаже,
Хуже, ниже и даже реже:
Пусть мелодия гимна - та же,
Но порыв и идея - где же?
И всего нестерпимей горе
В невозможности примирений
Не с утратою территорий,
Но с потерею поколений!
Как ни пыжатся эти рожи,
Разве место при них надежде?
Ах, как все это непохоже
На страну, что мы знали прежде!
Что была молода, крылата,
Силы множила год за годом,
Где народ уважал солдата
И гордился солдат народом.
Ту, где светлыми были дали,
Ту, где были чисты просторы...
А какое кино снимали
Наши лучшие режиссеры!
А какие звенели песни!
Как от них расправлялись плечи!
Как под них мы шагали вместе
Ранним утром заре навстречу!
Эти песни - о главном в жизни:
О свободе, мечте, полете,
О любви к дорогой отчизне,
О труде, что всегда в почете,
И о девушках, что цветами
Расцветают под солнцем мая,
И о ждущей нас дома маме,
И о с детства знакомом крае,
И о чести, и об отваге,
И о верном, надежном друге...
И алели над нами флаги
С черной свастикой в белом круге.

Більше про це на сайті http://www.istpravda.com.ua/columns/2011/03/21/32619/