Шлях українського села - ферми сімейного типу

Сімейні ферми – головні виробники картоплі, овочів, фруктів та м’яса, що не мають статусу сільськогосподарського виробника, а відтак, позбавлені можливості розвиватися

Невдовзі в Україні можуть з’явитися сімейні фермерські господарства. Станеться це після того, як наступна Верховна Рада ухвалить оновлений закон «Про фермерське господарство». Дотепер активна робота над його вдосконаленням триває в Міністерстві аграрної політики та продовольства. До участі в ній залучені представники громадських організацій, технічних проектів та провідні в країні експерти.

Насправді ферми сімейного типу в Україні є. Більше того, на ринку аграрної продукції вони працюють давно. Але правдою є і те, що функціонують такі ферми нелегально поза правовим полем. Принаймні, дотепер вони не мають статусу сільгоспвиробника.

А це вже зовсім не дрібничка. Такої думки директор Департаменту економічного розвитку аграрного ринку Міністерства аграрної політики та продовольства Віталій Саблук. Відсутність статусу сільгоспвиробника унеможливлює відповідній категорії аграріїв вихід на організований ринок.

Йдеться не про десятки чи навіть сотні тонн сільгосппродукції. За даними Віталія Саблука, які він оприлюднив під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань, її набагато більше. Зокрема, торік господарствами населення було вироблено сільгосппродукції на 118 млрд. грн. І це – у цінах 2010 року, хоча зрозуміло, що за цей час вони істотно зросли.

Хто саме виробив продукцію у такому значному обсязі? Віталій Саблук дає відповідь і на це питання – 4,3 млн. особистих селянських господарств (ОСГ), які разом обробляють майже 7 млн. гектарів землі.

Для порівняння – сільгосппідприємства, в тому числі й агрохолдинги, господарюють на понад 21 млн. гектарах. При цьому торік вони виробили сільгосппродукції на 133 млрд. грн.

Але і це ще не все. З розрахунку на 1 гектар, підрахував Віталій Саблук, малі господарства, які практично позбавлені зовнішнього фінансування, за допомогою лопат та вил виробляють доданої вартості у 3-4 рази більше, ніж великі сільгосппідприємства.

За підсумками минулого року валове виробництво в сільському господарстві, знову ж таки, у цінах 2010 року становило 251 млрд. грн. Половину цієї продукції було відправлено за кордон і стільки ж – спожито на внутрішньому ринку.

Погодьтеся – промовисті показники. Особливо, якщо взяти до уваги, що на зовнішніх ринках переважно торгують агрохолдинги, а на внутрішньому – малі господарства, чиї землі часом вимірюються навіть не гектарами, а сотками. Відтак, напрошується висновок, що всіх нас здебільшого годують особисті селянські господарства. На них, відповідно до офіційної статистики, припадає 60% усього виробленого в Україні м’яса, 58% молока, понад 92% плодово-ягідної продукції і майже 99% картоплі.

Отже, внесок особистих селянських господарств в аграрну економіку суттєвий. Та парадокс полягає в тому, що ОСГ порівняно з великими сільгосппідприємствами перебувають в гірших умовах і це вже визнають й ті, хто причетний до формування національної аграрної політики. Зокрема, під час засідання Прес-клубу Віталій Саблук зізнався: «На сьогоднішній день малі форми господарювання знаходяться в набагато гірших умовах».

Про які умови йдеться? Про одну ми вже згадали – це відсутність доступу до організованих ринків. Але насправді проблем, з якими донині реально стикаються особисті селянські господарства, набагато більше і важко сказати, яка з них є найболючішою і потребує першорядного вирішення.

Скажімо, особисті селянські господарства позбавлені змоги доступитися до фінансових ресурсів. І не тільки до банківських кредитів, а й до бюджетних коштів, котрі держава спрямовує на підтримку сільського господарства. І все, знову ж таки, через відсутність в ОСГ статусу сільгоспвиробника.

Мало того, через брак цього статусу вони не можуть також створити кооператив або вступити до нього, адже законом передбачено, що членами кооперативів є сільськогосподарські виробники! Відсутність статусу перекриває для ОСГ це важливе джерело зростання: вони не можуть зорганізуватися в кооператив і використовувати ефект масштабу. Це шлях у безвихідь.

Звідси брак міні-тракторів, сівалок, комбайнів та іншої техніки, яку успішно експлуатують на своїх полях американські та європейські фермери. Загалом, додав керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» Проекту USAID «АгроІнвест» Микола Гриценко, лише 7% ОСГ «забезпечені хоч якоюсь технікою». Зважте, не сучасною, ефективно працюючою, а такою, яка часто на ладан дихає.

Ще одна проблема – в сільській місцевості спостерігається високий рівень безробіття. Один сучасний трактор John Deere або йому подібний здатен вивільнити одразу кількох механізаторів.

Часто селяни втрачають не лише роботу, а й можливість тривалий час працювати на власній землі, бо змушені здавати її в оренду агрохолдингам та фермерам на значний термін. Він може сягати 15 і навіть 49 років. Орендарям це вигідно, але що робити увесь цей час орендодавцям і особливо тим, чиї діти подорослішали і мають намір знайти собі нішу у цьому житті, пов’язуючи її з селом?

Крім того, нинішні власники ОСГ не можуть розраховувати на пенсію. Бо її потрібно з чогось нараховувати. А з чого її брати, якщо особисті селянські господарства, принаймні, так вважається офіційно, працюють винятково на себе.

І в цьому полягає черговий парадокс. Бо насправді, твердить Віталій Саблук, 20% особистих селянських господарств зорієнтовані на ринок. І тільки те, що не можуть продати на базарах, поблизу доріг, бо не мають місць для продажу на оптових ринках, в супермаркетах, споживають в домашніх умовах.

Така доля зачіпає понад 800 тис. наших співвітчизників, які мешкають у сільській місцевості і які за теперішніх обставин змушені якось виживати. З часом вони можуть не витримати випробування чинною недалекоглядною аграрною політикою, яка ігнорує їх економічні та соціальні інтереси і яка, по суті, виживає із села. Та справа в тому, що на них ніхто не чекає і в містах.

«Треба бити на сполох, – непокоїться з цього приводу власник ОСГ зі Згурівського району Київської області Олександр Дерунець, – бо ми втрачаємо село. Воно і так катастрофічно старіє. А ми такою нашою політикою підштовхуємо до того, щоб люди залишали свої домівки».

Вихід із ситуації, що склалася, один – визнати особисті селянські господарства повноцінними учасниками аграрного ринку. І не просто визнати, а все зробити для того, щоб вони увійшли в нього і тим самим допомогли його детінізації. Бо, наголосив Віталій Саблук, 50-55% сільського населення досі перебуває поза межами організованого ринку і тому часто змушені співпрацювати з різного роду ділками, погоджуватися на запропоновані ними тіньові схеми.

Усі можливості для повноцінного входження ОСГ до організованого ринку є. «Особисті селянські господарства, - твердить головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАН України Любов Молдован, - апріорі вже є фермерськими господарствами». За характером організації праці, її продуктивністю і багатьма іншими показниками вони нічим не поступаються фермерським господарствам багатьох країн світу.

Тільки треба визначитися, кого можна вважати фермерським господарством. У Польщі, наприклад, до їх числа належать всі, хто обробляє 1 гектар і більше. У США сповідується іншій підхід – тут статус фермерського господарства набуває той, хто виробляє і реалізує сільгосппродукції на суму, яка щонайменше становить 1 тис. доларів.

Принагідно Любов Молдован сказала, що фермери, а отже, і сімейні фермерські господарства можуть уникнути поглинання агрохолдингами. Для цього лише варто скористатися досвідом США. Там у 60-ті роки в сільській місцевості спостерігалася подібна до нашої ситуація – великі корпорації поглинали невеликі господарства. Це призводило до наростання соціальної напруги в країні. Проблему було вирішено ухваленням антитрестівського закону. Відповідно до нього, несільськогосподарським компаніям було заборонено займатися сільськогосподарською діяльністю і володіти сільськогосподарськими землями. Водночас було запроваджено політику, спрямовану на об’єднання фермерів, причому не лише на виробничому рівні, а й на рівні переробки вирощеної продукції, її зберігання, збуту, постачання матеріально-технічних ресурсів тощо.
«Отже, нам потрібно паралельно легалізувати ті механізми, які забезпечать особистим селянським господарствам набуття статусу фермера», - додала Любов Молдован.

За різними оцінками, зазначив Микола Гриценко, на базі особистих селянських господарств може бути створено 500-600 тис. фермерських господарств. На сьогодні їх набагато менше – лише 41 тис. Тож є можливість значно поліпшити фермерську статистику, а головне – упорядкувати вітчизняну аграрну галузь і запустити в повноцінну роботу один з найпотужніших її секторів, який значною мірою забезпечує продовольчу безпеку нашій країні.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ,
Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань