Шевченко у смерті

Поема «Гайдамаки» належить до числа тих творів, які у школі ніхто не любить – різанина якось не в’жеться з нашим «просвіщенним» віком. Але вчительки забувають розказати, що поему цю писав Шевченко у часи розквіту романтизму, що так писали Байрон і Шіллер. А романтизм -- це перебільшення: якщо трупи – то горами, якщо кров – то ріками… Тобто Іван Гонта своїх синів не різав. А дурний Бузина саме на цьому побудував свою книженцію «Вурдалак Тарас Шевченко» -- неграмотність насміялася з нащадка російського енкаведиста.
Зрештою, тільки «один козак із міліона свинопасів» може зрозуміти дух гайдамак, який продовжився, наприклад, і в пісні «Любо, братці, любо»: «Нічого не шкода – ні врага, ні рода, Шкода тільки волі та й буланого коня».

Шевченкові «вози залізної тарані» -- зброя. А «щедра пані» -- російська імператриця Катерина Друга. І знаючи, що польською мовою «щодра пані» -- легкої поведінки, як же не подивуватися шевченковій легкості сарказму і обходження цензури, коли він продовжує про ту пані: «Уміла що кому давать!». Вбивча іронія про повію на троні!

Шевченко про єдність із росіянами:» Ми вже, бач, дуже близькі родичі – як наш батько горів, то їх батько руки грів» ( у листі до Максимовича 1858 року з приводи відмови друкуватися в газеті Івана Аксакова «Парус»).

На стіні пивнушки Шевченко написав:
«Вип’єш першу – стрепенешся,
Вип’єш другу – схаменешся,
Вип’єш третю – в очах сяє,
Думка думку поганяє».
Скажіть, що не точно підмічено? А то зробили з веселого чоловіка «тяжке, сумне, патріотичне» -- веселіше дивімося на життя, українці!

Шевченка поганьблюють, зображаючи дідом-плакальником. А він у щоденнику пише, як слухав увертюру з «Вільгельма Телля» і з «Фрейшіца» та духовні твори Гайдена. Багато нинішніх шевченківських лауреатів можуть повторити слідом за Шевченком:» Божественний Гайден! Божественна музика!» ?

Женихаючись до актриси Піунової, він слухає російську народну пісню, в якій порада знайти придане, а тоді тільки виходити заміж. Шевченко у щоденнику пише:» У московського чоловіка – жидівська основа: він без віна (приданого –ред..) і полюбити не може».
Джордж Грабович зчинив колотнечу, поставивши в центр свого дослідження малюнок Шевченка – автопортрет, коли він, голий, в киреї наопашку, бреде пустелею. Чоловічий орган явно видно. І добре, що це зробив американський україніст, щоб Шевченко не був прісним. А дивуватися такому зображенню чого – хіба мало художників малювали себе оголеними? А Шевченко ж, не забуваймо, першокласний художник, який закінчив Академію художеств зі срібною медаллю!

Коли помер Шевченко – йшли телеграми суму, його ховали урочисто, а по всіх оленівках та козельцях під час перепоховання виходили до його труни маси людей. Без телефонів і есемесок! Коли ж помер Пушкін – везли його на рогожі, закопали за стінами монастиря, бо, знаючи його насмішки над вірою, митрополит не дозволив ховати на території монастиря. Пригадуєте шевченкове – тільки у смерті видно чи була людина великою?!

Василь ЧЕПУРНИЙ