Протоієрей Сергій Чечин — Народний Герой України

Цю нагороду неможливо купити. Жоден владний чиновник не має на неї впливу. Не можна домовитися, не можна “порішати”. Є тільки один спосіб мати честь бути представленим звання Героя — це стати справжнім героєм.

Звання Народного Героя України з врученням ордену Народного героя України отримав ніжинський священник і волонтер, Почесний громадянин міста Ніжина протоієрей Сергій Чечин.

Його орден має порядковий номер 126. Разом з ним 126 бійців, волонтерів, справжніх людей були представлені до цієї нагороди.

Щоб вилити зі срібла цей орден, самі люди збирали срібло. Давали — хто столові прибори, хто монети, або родинні цінності. Влада країни не має до звання і ордену взагалі ніякого відношення. Це принципово.

Тому і статус цієї нагороди значно вищий, ніж урядової.

Церемонію нагородження розпочали молитвою, яку за всіх зі сцени промовив отець Сергій.

Серед нагороджених — бійці і волонтери, живі і мертві. Живих зі сцени обов’язково представляли їх соратники, ті, хто часто був поруч. Нагороди мертвих забирали родини — заплакані мами, посивілі дружини та діти, які до кінця ще, мабуть, не усвідомлювали, що їм в житті випало дорослішати дещо раніше.

Отця Сергія на сцені представляв відомий журналіст Ігор Волосянкін. Для присутніх він розповів цікаві історії і навіть дива, які творилися поруч зі священником на фронті.

Тільки дві речі залишилися не зрозумілими після всього дійства, яке проходило в Полтавському драматичному театрі імені Гоголя: навіщо люди дивляться по телевізору серіали і для чого стояли стільці в глядацькому залі?

При кожному представленні до нагороди про героя розповідали зі сцени дивовижні історії. Розповідали самі учасники тих історій, і повірте, ніякі видумані серіали не зможуть порівнятися.

Нащо ви дивитесь то з телевізорів? Візьміть свій телефон, зателефонуйте першому знайомому ветерану, хто прийшов з війни (таких має кожен), візьміть там щось для підтримки розмови і слухайте. А потім розповідайте то своїм дітям, щоб вони переповіли своїм.

Коли слухали ті історії зі сцени в залі, плакали практично всі — і жінки, і чоловіки, і ведучі, і суворі воїни. Слухали мовчки і стоячи.

Так от, за чотири години нагородження глядачі сідали секунд на тридцять, поки ведучий Дмитро Лазуткін оголошував наступного номінанта. І знову довгі аплодисменти і стоячи. Так до кінця дійства ніхто і не сідав.

Для самого Ніжина то є велика честь мати серед своїх — Народного Героя України. Як зустрінете отця Сергія, то обов’язково привітайте його, скажіть: “Героям Слава!” — не йому, а всім.

Р.S. Виношу це за текст. А ще час від часу згадували про “братів” наших. Та один розвідник, якого теж нагороджували, сказав: “А братами нашими вони стануть лише тоді, коли будуть лежати в братських могилах”.

Ігор ВОЛОСЯНКІН Уездний город