Призабутий земляк із Варви
1808, 12 листопада – у с. Варва на Чернігівщині народився Осип Бодянський – український філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, письменник, видавець.
Народився в сім'ї священика. Навчаючись у духовній семінарії в Переяславі, захопився фольклористичними студіями, брав участь в аматорських театральних виставах. У 1834 р. закінчив Московський університет. Протягом 1837-1842 pp. перебував у науковому відрядженні у південних та західних слов’янських країнах. У 1842-1868 pp. був професором Московського університету, а з 1845 року – секретарем Московського товариства історії та старожитностей. У 1846-1848 pp. і 1858-1877 pp. Осип Бодянський редагував університетське періодичне видання «Чтение Московского общества истории и древностей российских», у яких опублікував багато цінних матеріалів з історії України, народні пісні.
О.Бодянський у своїх працях «Розгляд різних поглядів про давню мову північних і південних русів» (1835, рос. мовою), «Г. [господину] возводителю к общеславянскому коренному звуку» (1843), у літературно-критичні розвідці про твори Г. Квітки-Основ'яненка (1834) обгрунтував давність і самобутність української мови, досліджував її історію, фонетику, граматику, стилістику, обстоював фонетичні принципи українського правопису, нормалізацію української літературної мови на основі полтавського діалекту, відзначав милозвучність української мови. Започаткував порівняльне вивчення української та інших слов'янських мов. Переклав російською мовою ряд праць П. Шафарика та ін. слов'янських учених. Зібрані Бодянським українські народні пісні опублікував 1978 у кн. «Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських». Автор праць з історії «Про погляди відносно походження Русі» (1835 рік), «Про час виникнення слов'янських племен» (1855 рік) та слов'янської філології «Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів» (1837 рік) та ін. Послідовно відстоював самобутність і самостійність української мови й літератури. У 1846 році вперше видав «Літопис Самовидця» (можливий автор – Р. Ракушка-Романовський) та «Історію Русів», був ініціатором видання «Народних пісень Галицької і Угорської Русі» Я. Головацького.
О. Бодянський був знайомим і перебував у дружніх стосунках з М. Гоголем, Т. Шевченком, М. Максимовичем. Найвище цінував він дружні контакти з Шевченком. Обговорював з ним видання «Живописной Украины», зацікавив Кобзаря історією чехів та Шафариком, котрому український поет присвятив поему «Єретик». Плануючи видання всеслов’янського альманаху, Бодянський переписав для нього 15 творів Шевченка. Він підтримував поета в роки заслання, переживав за його важку долю, як за рідного брата. Уболівав, скільки Шевченко міг би створити шедеврів, якби не те вороже заслання. 9 травня 1861 р. О.Бодянський був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві.
Помер О. Бодянський 18 вересня 1877 року в Москві, де й похований.
Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті
Народився в сім'ї священика. Навчаючись у духовній семінарії в Переяславі, захопився фольклористичними студіями, брав участь в аматорських театральних виставах. У 1834 р. закінчив Московський університет. Протягом 1837-1842 pp. перебував у науковому відрядженні у південних та західних слов’янських країнах. У 1842-1868 pp. був професором Московського університету, а з 1845 року – секретарем Московського товариства історії та старожитностей. У 1846-1848 pp. і 1858-1877 pp. Осип Бодянський редагував університетське періодичне видання «Чтение Московского общества истории и древностей российских», у яких опублікував багато цінних матеріалів з історії України, народні пісні.
О.Бодянський у своїх працях «Розгляд різних поглядів про давню мову північних і південних русів» (1835, рос. мовою), «Г. [господину] возводителю к общеславянскому коренному звуку» (1843), у літературно-критичні розвідці про твори Г. Квітки-Основ'яненка (1834) обгрунтував давність і самобутність української мови, досліджував її історію, фонетику, граматику, стилістику, обстоював фонетичні принципи українського правопису, нормалізацію української літературної мови на основі полтавського діалекту, відзначав милозвучність української мови. Започаткував порівняльне вивчення української та інших слов'янських мов. Переклав російською мовою ряд праць П. Шафарика та ін. слов'янських учених. Зібрані Бодянським українські народні пісні опублікував 1978 у кн. «Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських». Автор праць з історії «Про погляди відносно походження Русі» (1835 рік), «Про час виникнення слов'янських племен» (1855 рік) та слов'янської філології «Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів» (1837 рік) та ін. Послідовно відстоював самобутність і самостійність української мови й літератури. У 1846 році вперше видав «Літопис Самовидця» (можливий автор – Р. Ракушка-Романовський) та «Історію Русів», був ініціатором видання «Народних пісень Галицької і Угорської Русі» Я. Головацького.
О. Бодянський був знайомим і перебував у дружніх стосунках з М. Гоголем, Т. Шевченком, М. Максимовичем. Найвище цінував він дружні контакти з Шевченком. Обговорював з ним видання «Живописной Украины», зацікавив Кобзаря історією чехів та Шафариком, котрому український поет присвятив поему «Єретик». Плануючи видання всеслов’янського альманаху, Бодянський переписав для нього 15 творів Шевченка. Він підтримував поета в роки заслання, переживав за його важку долю, як за рідного брата. Уболівав, скільки Шевченко міг би створити шедеврів, якби не те вороже заслання. 9 травня 1861 р. О.Бодянський був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві.
Помер О. Бодянський 18 вересня 1877 року в Москві, де й похований.
Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті
| Читайте також |
| Коментарі (0) |