Правда війни

Слухав якось промову колишнього політрука перед новобранцями: «Армия из вас сделает мужчин». Справедливіше було б сказати: «Вас чекає дисципліна, фізичні навантаження, і ви отримаєте в руки зброю, якою можна вбити багато людей під час війни».
Пригадалась розмова зі своїм батьком. Мені було років 16, він покликав і каже: «Здоров’я вже немає, хочу розказати свою правду про війну із німцями. Кожен солдат чи офіцер мав тоді свою правду, некнижкову і некінофільмову. Пройдуть десятки років, і на святкування Дня Перемоги на паради почнуть виходити тилові криси, політруки, НКВДисти, сексоти, тюремники, штабісти, які були позаду на війні, хоча ордени і медалі завжди одержували. А ми, прості лейтенанти і рядові, швидко помремо, бо пройшли через вогонь, нетямущих командирів, у тому числі маршала Жукова, якого солдати називали «м’ясником і бабником», котрий гнав солдат під пряму наводку німецьких гармат, не жалів людей. Єдине, що дозволяв, — пити спирт перед наступом, і через тих же політруків доводив до відома солдатів, що після взяття німецького міста всі жінки ваші. Тому 2 – 3 дні була вакханалія, а потім підтягували «СМЕРШ», і все призупинялося. До речі, німкені це сприймали як відплату, досить спокійно, за винятком садизму».

Під час війни була своя «романтика» — бійки між родами військ, особливо піхоти з танкістами, в інших місцях — із морськими десантниками, льотчиками. Можливо, так знімали стрес. Коли військова частина вступила до Берліна, батько розписався на Рейхстазі. Додому всі довго поверталися, кожен із якимось німецьким трофеєм. Високі військові чини везли добро вагонами, а всі інші — костюми, взуття. Батьку вдалося знайти акордеон, він знадобився у селі, адже навіть гармошка — то була велика радість на ті часи.

Зовсім іншою була правда в його брата Андрія. Призвали в армію і зразу — в училище, а там диверсанти підсипали отруту в їжу, половина курсантів у муках померли, а інші добігли до води, та їх і врятувала. Потім був шпиталь, після якого потрапив в охорону «катюш» (їх охороняли в три кільця). Німці хотіли будь-якою ціною мати таку зброю, часто «викидали» десантників, моментально накривали артилерійським обстрілом. Під час такого обстрілу Андрій був важко поранений, знову опинився у шпиталі і потім став військовим журналістом. А «катюші» німцям усе-таки вдалося захопити, але снарядів — ні. Установки і снаряди після прибуття на місце вогневого залпу заміновувались, при небезпеці підривались, досить часто — разом із солдатами.

Ще один брат батька — Микола потрапив на примусову працю до Німеччини. Бауер, тобто хазяїн, розмовляв тільки палицею, адже вважав, що він отримав від рейху худобу, а не людей — спали в сараї на дошках, непосильна праця підірвала здоров’я. Згодом грошову компенсацію від Німеччини отримали не всі, а ті, хто дожив. З величезними потугами відстоювали право на отримання цих коштів за часів Кучми у наших чиновників, які шукали будь-яких причин, щоб не виплатити грошей та присвоїти собі.

На цьогорічний парад Перемоги вийдуть різні ветерани, кожен — зі своєю правдою.

Валерій СЕНЧУК, фотокореспондент "Сіверщини"