Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ
ПОЛІТИКУМ
Польща двічі зрадила Україну
13-Груд-17 326 5.0 0
За останню сотню років друга Річ Посполита окупувала східну Галичину та Волинь, зрадила УНР, підписавши мир з Росією, а під час Другої світової провела «етнічну чистку» на Холмщині та Берестейщині.
Новий прем’єр Польщі Матеуш Моравєцький одразу після затвердження на посаді заявив, що відносини з Україною необхідно будувати на історичній правді, а такі події як "геноцид на Волині" забувати не можна.
Що ж, із твердженням щодо історичної правди варто погодитися, але ж тоді доведеться згадати, що за останню сотню років друга Річ Посполита спершу окупувала східну Галичину та Волинь, знищивши тим ЗУНР і відхопивши значну частину території УНР, потім підписала союзницьку угоду з УНР, ще потім – зрадила УНР, підписавши мир з Росією на умовах поділу України, потім проводила жорстку колоніальну політику на загарбаних українських землях на схід від «лінії Керзона», потім, уже під час Другої світової війни, провела силами партизанської Армії Крайової «етнічну чистку» на Холмщині та Берестейщині, і вже потім справа дійшла до Волинської трагедії, яку, втім, з наукового погляду аж ніяк не можна назвати «геноцидом»…

Скажуть: тодішні події в Польщі називають «ludobójstwo». Та це у польській мові прямий еквівалент поняття «геноцид». Зайдіть в Інтернет – і ви знайдете словосполучення на кшталт «ludobójstwo Holocaustu», «Ludobójstwo Ormian», «Cygańskie ludobójstwo», «Rosjanie powinni uznać Katyń za ludobójstwo» тощо. От і тисяч і тисяч поляків під час війни на Волині поставлена до цього ряду (а смерть тисяч і тисяч українців у ті ж часи на Закерзонні, на Галичині, на Берестейщині та на тій самій Волині – то, виходить, не ludobójstwo…). Проте винесімо «за дужки» трагічні сторінки українсько-польських відносин. Поставимо питання інакше: а чи можна, за всієї злочинності нищення у 1940-му польської еліти у Катині, ставити це в один ряд із Голокостом чи іншими ситуаціями, коли жертвами злочинної політики ставала значна частина того чи іншого народу, коли істотно підривалися життєві сили етносів і націй? Чи немає в такому підході істотної девальвації поняття «геноцид» і тих трагедій, які стоять за цим поняттям?

До речі, проблема ця визнається і в самій Польщі. «Katyń: ludobójstwo czy zbrodnia wojenna?» («Катинь: геноцид чи воєнний злочин?») – такі заголовки можна зустріти в польських мас-медіа. Як на мене, то однозначно воєнний злочин. Так само, як польські акції проти українців й українські – проти поляків на «кривавих землях» з обох боків «лінії Керзона» - етнічні чистки.
Не випадково автор концепції геноциду і самого цього поняття польсько-американський правник Рафаель Лемкін писав: «Узагалі кажучи, геноцид не обов’язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх членів нації. Він, скоріше, означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп, з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров’я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп». Іншими словами, за Лемкіним, обидві сторони в польсько-українському збройному конфлікті часів Другої світової не здійснювали геноцид. І більшовики в Катині – також.

Але загалом СРСР, як на мене, здійснював геноцид поляків. Почався він із т. зв. «Польської операції» НКВД 1937-38 рр.. 11 липня 1937 року «залізний нарком» Єжов підписав наказ № 00485 про початок широкомасштабної операції, спрямованої на «повну ліквідацію» міфічних структур «Польської організації військової» на теренах СРСР. Загалом за час «Польської операції» проведення «трійки» засудили близько 140 тисяч осіб, з них понад 110 тисяч до розстрілу; інших відправили до ҐУЛАҐу, де більшість із них загинула. Менше, ніж за рік, після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа розпочався «визвольний похід» Червоної армії, наслідком якого стали приєднання до СРСР Західної України та Західної Білорусі. Як наслідок, у 1939-41 роках з цих територій до Сибіру й Казахстану було депортовано від 200 до 250 тисяч поляків. А у травні-червні 1941 року, напередодні війни з Німеччиною, НКВД додатково було депортовано ще кілька десятків тисяч осіб польського походження. І, звичайно, не можна забувати про Катинь. Цим загальником позначають розстріл майже 22 тисяч представників польської еліти, в тому числі понад 10 тисяч офіцерів Війська Польського, за рішенням політбюро ЦК ВКП(б) й особисто Сталіна, в кількох місцях європейської частини СРСР. У цьому випадку йшлося саме про цілеспрямоване знищення еліти Польщі задля істотної руйнації основ життя польської нації. Та й у цілій низці інших операцій НКВД головним об’єктом були освічені та соціально активні люди.

А ще було Варшавське повстання 1 серпня – 2 жовтня 1944 року. Чимало написано про те, що Червона армія не мала змоги допомогти повсталим, бо вона виснажилася під час безупинного наступу впродовж двох попередніх місяців. Це правда, проте в запасі у Сталіна були три повністю сформовані гвардійські повітрянодесантні дивізії, кожна чисельністю у 10.700 багнетів, а «на підході» було ще дві. На додачу, ще чотири таких дивізії брали участь у боях на різних ділянках фронту в якості ударних з’єднань, і впродовж місяця могти бути виведені в резерв, поповнені й перекинуті за Віслу. Загалом ішлося про майже стотисячне елітне військо, яке за належної підтримки та постачання з повітря могло впродовж серпня-вересня переламати хід подій під Варшавою. Проте Сталін вирішив пожертвувати польською столицею та варшав’янами в ім’я перетворення Польщі на комуністичну державу. Як наслідок, загинуло понад 200 тисяч повстанців і цивільних варшав’ян…

Такий історичний екскурс, видається, не є зайвим для того, щоби зрозуміти: геноцид – це щось відчутно інше, ніж етнічна чистка, навіть значного масштабу, чи взаємне нищення сторін у ході громадянських воєн. Скажімо, у 2016 році ООН заявила, що Південний Судан, де з 2011-го точиться громадянська (а точніше, міжплемінна) війна за володіння нафтовими покладами, жертвами якої стало понад 300 тисяч людей, і де лютують етнічні чистки, перебуває на грані геноциду.

Так, етнічні чистки – це злочини проти людства й людяності, проте це ще не геноцид. А от здійснення Луб’янкою з санкції Кремля «Польської операції» НКВД з самого початку мало риси геноциду, оскільки супроводжувалося ідеологічною істерією, спрямованою проти поляків як таких. Її уособленнями стали, зокрема, розпуск Комінтерном Компартії Польщі (підтекст зрозумілий: поляк не може бути комуністом!) і фільм «Мінін і Пожарський», закуплений невдовзі відомством Геббельса для обробки німецького війська й населення в нацистському дусі – мовляв, поляки є неповноцінний народ, «унтерменші». Утім, це вже інша історія. Але новому прем’єру Польщі під будь-яким оглядом варто обережніше поводитися зі словами…

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, історик, філософ, політолог, публіцист



Теги:Петлюра, сергій Грабовський, тадеуш Моравєцький, Пілсудський, Україна - Польща



Читайте також

Коментарі (0)
avatar