Пішов...

Сказати б, що одмучився? Не знаю. Безбаш, бездоріжжя його останніх років стало для нього прокляттям фортуни, якої він так хтиво домагався.

Воно, зрозуміло, "не судіть...". Воно, звісно, "хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?", але тут...
Намолов, ще й нашеретував такого, що спаси й помилуй.

Хтось, проте, може, й згадає добрим словом - бо таки не може ж бути, щоб не лишив по собі чоловік бодай сколини добра.

Але в пам'яті дуже багатьох ( а вона ж така, що не об'їдеш і не перебредеш) залишиться він таким собі homo mensura часів безстидного рвацтва й хапужництва чи то пак нагромадження капіталу, домінування безчестя і безоромності, часів діляг, які враз стали "хазяівамі жизні", "місцевими самодержцями", претворивши економіку на дерибан, політику - на політихамство, а моральні принцими - на гнучкошийство і відділ продажу.

Знецінивши для себе істинні цінності заради лакомства, він почав сито вмирати щонайменше кілька десятиліть тому.Єдиним правосуддям, схоже, вибрав Мамону, бажаючи для себе раю земного.

Але рештки піску в його життєвому годиннику сьогодні одним махом висипав у тлін Усеправедний Судія.
Петрові Мельнику було 61.

У скрижалях історії він таки залишиться тьмяною подряпиною, "скандальним екс-ректором Податкової академії".

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ