Нема у революції кінця?

Слухав учора трьох добрих людей. Трьох посланців славної ініціатинвної групи "Першого грудня": Євгена Захарова, Йосифа Зісельса, Ярослава Яцківа. Слухав, як ці мудреці з потужною енергетикою нонконформізму, з ідіосинкразією на владне фарисейство та сьогочасну "імітацію демократичних процедур", з уродженим "жахом злитися із соціумом" щиро намагалися наснажити студентську молодь оптимізмом і вірою у рятівну Аріаднину нитку довгих поступальних змін на краще...

Слухав і згадував римовану радянську агітку об тім, що "є у революції початок, нема у революції кінця". Для країни, наскрізь протятої олігархічними метастазами, ця формула далебі незамінна. Віра у чудодійні преображення нашої, прости Господи, "владної еліти", у цілительне причастя совістю, "світлом науки і знання", у преблагословенне страстотерпіє поступовства, у панацею демократії - це "многая літа!" post obitum. Після смерті. Для нашої молоді, яка перейшла фатальний ponte de sospiri, пройшла кривавий гарт Революцією Гідності і нині проходить нескінченні пекельні кола війни, - це прямий шлях З УКРАЇНИ. Від такої кондової, торжкової демократії, де, кажучи словами В'ячеслава Липинського, партійні претенденти у владу "пожадливо нюхають настрої натовпу", а владці "роблять свинства законно".

Або - вибір: новим Майданом "по кривавій по дорозі" погнати до ями "рідний" сторозпроклятий олігархат.

Валерій ЯСИНОВСЬКИЙ