Недомовлені еківоки Віталія Коржа

Віталій Корж – цікавий чоловік. Певний себе, певний української справи. Хоча не належу до симпатиків політичної сили, від якої він був народним депутатом, але з увагою слідкував за його невтомними депутатськими поїздками селами північної Чернігівщини та за книгами, що з легкої руки Євгена Голібарда потім з’являлися. Невтомність, надзвичайна делікатність у спілкуванні, вміння ввійти в проблему - ці якості відзначали стиль поведінки Віталія Коржа.

І ось його нова книга, названа автором оригінально «Еківоки». Як на мене, це щось недомовлене, щось таке як би натяком…

Бо дійсно, автор – аналітичного мислення чоловік, що вміє докопуватися до причин - тільки розповідає про жорстокість, в тому числі й родинну, серед якої він виріс у повоєнному селі. Але не дає відповіді на питання – чому так? Наприклад, коли батько, не знайшовши на звичному місці рубанка, взятого сином, приходить і лупить його, сплячого. Лупить по чому попаде… Ну, причину такої жорстокості можна списати на тяжке життя, але як же вдалося у такій жорсткості зрости такому м’якому чоловікові, як Віталій Корж?

Або розповідь про сусідку – єврейку Дору Аронівну: вона і відмінна кухарка, і доброзичлива сусідка, що завжди прийде на допомогу і раптом – син тільки забирає приготовлені мамою наїдки до святкування Нового року, але саму її лишає вдома. Що ти, мовляв, будеш робити серед чужих людей?! І приймає її сім’я Віталія Коржа. Образ єврейської мами ввійшов уже і в інші літератури, а тут ось таке… Чому ж у такої гарної мами такий син? Нема відповіді. Хоча, я впевнений, автор її знає…

Автор аналізує і своє перебування в комуністичній партії, але міг би розказати багато і про стосунки в іншій партії «Батьківщина», де він був в оточенні Юлії Тимошенко. Але про це він не говорить. Еківоки? Цікавий і його досвід спілкування з Левком Лук’яненком, цікаві і його характеристики інших видатних політиків – були б, але в цій книзі їх нема. Що ж, автор ще продовжить?

Наразі ж маємо «Еківоки», в яких люди старшого покоління згадують тяжкі і смішні (як з відриванням крилець хрущам для здачі їх заготівельникам) реалії, а молодші прочитають такі деталі, яких не знайдеш у підручниках історії. Я, дарма, що сільський і недалеко від Дроздівки Коржа моя Авдіївка, але багато деталей життя уже були в мого покоління іншими. А для юних і взагалі будуть відкриття – навіть побутові.

Віталію Терентійовичу я сказав, що таку книгу має написати кожен українець, що досягнув старості – бо з такого складається не ретушований літопис нашого народного буття. Десь штрихами, десь еківоками, а десь і прямо в лоб, але маємо говорити свою історію. Бо українці тоді, коли знаємо і цінуємо пережите до нас, а не тільки тому ми українці, що живемо на цій землі. Чекаю продовження «Еківоків».

Василь ЧЕПУРНИЙ