На Донбасі війна ідентичностей
У всьому світі, передусім у Європі і США, маятник історії пішов у сторону націоналізму. В Україні після 2014 року цей процес відбувається з особливим прискоренням.
На всій території України відбувається війна українського і російського етносів. Її розпочали росіяни: отримавши моральну і військову підтримку від своєї історичної батьківщини, вони остаточно знахабніли і влаштували на Донбасі етнічну чистку. Наслідок: майже два десятки тисяч убитих, півтора мільйони біженців.
Головним сенсом етнічної війни є війна ідентичностей. Гаряча війна на фронті є лише одним з компонентів етнічної війни. Метою етнічної війни є не завоювання етносу, а його повна ліквідація як живого соціального організму і культурного феномену. Саме тому етнічну чистку росіяни розпочали зі знищення краєзнавчих музеїв, вишиванок і рушників, адже вони свідчили про українську минувшину Донбасу.
Українсько-російська війна є міжетнічною, реінтеграція Донбасу неможлива без відновлення етнічного балансу
Змагання етнічних ідентичностей неминуче веде до їх увиразнення і консолідації, набуття ними цілісності і чимраз активнішої зовнішньої реалізації. Український етнос щораз виразніше виявляє «справжній український характер», а російський етнос – «справжній російський характер». І це відбувається вже сьогодні.
Так, після військового вторгнення Росії в Україну у 2014 році ми наочно побачили глибинні прояви російського етнічного характеру: прагнення до експансії і домінування, негайне застосування насильства, ігнорування до будь-яких домовленостей, підкорення московському начальству, нагнітання страху, істерики, пафосу війни, правовий нігілізм, «паралельна реальність».
Для сучасних росіян властива думка, що Росія може вижити лише в ролі хижака. За цим стоїть культивована віками традиція. Якщо проаналізувати російські прислів’я і приказки, пов’язані з конфліктними ситуаціями, то більше половини з них рекомендують вирішувати проблеми за допомогою насильства. Це відбито у прислів’ях: «Чем ругаться, лучше подраться»; «Разорви тому живот, кто неправдою живет», «Не говоря худого слова, да в рожу»... В 184 прислів’ях простежується відкритий заклик до бійки...
У цій війні Україна досі виступає в ролі об’єкту російської агресії. Українці досі так і не усвідомили, що проти них ведеться війна на повну ліквідацію – етнічна війна. Українцям притаманні: прагнення до дружби і злагодженої праці, дух спільної справи, безкорисне дарування і саможертовність, самоорганізація, спільне вироблення правил життя, довіра до домовленостей, виконання обіцянок, працелюбність, вміння облаштувати побут і прикрасити життя – навіть в окопах і бліндажах, позитивне ставлення до розмаїття людських талантів і здібностей, вміння їх розпізнавати і підтримувати. Описані якості яскраво проявилися у феномені волонтерського і добровольчого руху.
Під час Майдану-2014 поширився афоризм: «У будь-яких незрозумілих ситуаціях будуй Січ», тобто створюй організовану громаду. Це правило чітко відповідає українському типу мислення. У етнічних росіян діє інше правило: «У будь-яких незрозумілих ситуаціях бий в рило», і це не метафора – вони реально так діють.
Додамо, що попри запеклі бої в Києві у 2013-2014 рр. на Європейській площі, вітрини навколишніх магазинів не постраждали. Різкий контраст з тим, що відбувається під час вуличних сутичок в інших країнах, наприклад, у Франції.
– Чи означає це, що український етнос взагалі неспроможний до жорстких, рішучих проявів насильства?
Український народ не визнає насильства в якості нормального засобу вирішення суперечок. Якщо на нього нахабно тиснуть, він довго терпить, аж поки його ТНО не вибухне. Тоді некерований надпотужний спалах лютої, жорстокої помсти дивує не лише ворогів, а й самих українців.
Описаний феномен властивий для колективної психіки українського етносу. Історичними проявами несподіваного вибуху агресії, коли ворог своїми утисками «зірвав різьбу», є Хмельниччина і Коліївщина. Ці події глибоко зафіксовані в українській історичній пам’яті, оспівані в думах і легендах, романах і поезії, зокрема Тарасом Шевченком – духовним батьком світового українства.
Ці повстання відбувалися у формі священної війни за волю, тому жодних докорів сумління – все було правильно.
Ігор КАГАНЕЦЬ
На всій території України відбувається війна українського і російського етносів. Її розпочали росіяни: отримавши моральну і військову підтримку від своєї історичної батьківщини, вони остаточно знахабніли і влаштували на Донбасі етнічну чистку. Наслідок: майже два десятки тисяч убитих, півтора мільйони біженців.
Головним сенсом етнічної війни є війна ідентичностей. Гаряча війна на фронті є лише одним з компонентів етнічної війни. Метою етнічної війни є не завоювання етносу, а його повна ліквідація як живого соціального організму і культурного феномену. Саме тому етнічну чистку росіяни розпочали зі знищення краєзнавчих музеїв, вишиванок і рушників, адже вони свідчили про українську минувшину Донбасу.
Українсько-російська війна є міжетнічною, реінтеграція Донбасу неможлива без відновлення етнічного балансу
Змагання етнічних ідентичностей неминуче веде до їх увиразнення і консолідації, набуття ними цілісності і чимраз активнішої зовнішньої реалізації. Український етнос щораз виразніше виявляє «справжній український характер», а російський етнос – «справжній російський характер». І це відбувається вже сьогодні.
Так, після військового вторгнення Росії в Україну у 2014 році ми наочно побачили глибинні прояви російського етнічного характеру: прагнення до експансії і домінування, негайне застосування насильства, ігнорування до будь-яких домовленостей, підкорення московському начальству, нагнітання страху, істерики, пафосу війни, правовий нігілізм, «паралельна реальність».
Для сучасних росіян властива думка, що Росія може вижити лише в ролі хижака. За цим стоїть культивована віками традиція. Якщо проаналізувати російські прислів’я і приказки, пов’язані з конфліктними ситуаціями, то більше половини з них рекомендують вирішувати проблеми за допомогою насильства. Це відбито у прислів’ях: «Чем ругаться, лучше подраться»; «Разорви тому живот, кто неправдою живет», «Не говоря худого слова, да в рожу»... В 184 прислів’ях простежується відкритий заклик до бійки...
У цій війні Україна досі виступає в ролі об’єкту російської агресії. Українці досі так і не усвідомили, що проти них ведеться війна на повну ліквідацію – етнічна війна. Українцям притаманні: прагнення до дружби і злагодженої праці, дух спільної справи, безкорисне дарування і саможертовність, самоорганізація, спільне вироблення правил життя, довіра до домовленостей, виконання обіцянок, працелюбність, вміння облаштувати побут і прикрасити життя – навіть в окопах і бліндажах, позитивне ставлення до розмаїття людських талантів і здібностей, вміння їх розпізнавати і підтримувати. Описані якості яскраво проявилися у феномені волонтерського і добровольчого руху.
Під час Майдану-2014 поширився афоризм: «У будь-яких незрозумілих ситуаціях будуй Січ», тобто створюй організовану громаду. Це правило чітко відповідає українському типу мислення. У етнічних росіян діє інше правило: «У будь-яких незрозумілих ситуаціях бий в рило», і це не метафора – вони реально так діють.
Додамо, що попри запеклі бої в Києві у 2013-2014 рр. на Європейській площі, вітрини навколишніх магазинів не постраждали. Різкий контраст з тим, що відбувається під час вуличних сутичок в інших країнах, наприклад, у Франції.
– Чи означає це, що український етнос взагалі неспроможний до жорстких, рішучих проявів насильства?
Український народ не визнає насильства в якості нормального засобу вирішення суперечок. Якщо на нього нахабно тиснуть, він довго терпить, аж поки його ТНО не вибухне. Тоді некерований надпотужний спалах лютої, жорстокої помсти дивує не лише ворогів, а й самих українців.
Описаний феномен властивий для колективної психіки українського етносу. Історичними проявами несподіваного вибуху агресії, коли ворог своїми утисками «зірвав різьбу», є Хмельниччина і Коліївщина. Ці події глибоко зафіксовані в українській історичній пам’яті, оспівані в думах і легендах, романах і поезії, зокрема Тарасом Шевченком – духовним батьком світового українства.
Ці повстання відбувалися у формі священної війни за волю, тому жодних докорів сумління – все було правильно.
Ігор КАГАНЕЦЬ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |