Мисочки з дощовою водою

О Господи, що ж нас тримає на цій землі, чому ми тут? Чому не потікали, шо нам тут треба?

*****
Жіночка у хустинці, 76 рочків. Русіш зольдатен розвалили снарядом хату, жіночку вивезли в Бєлгород. Їхала через Литву-Латвію-Польщу, повернулась у звільнене нашими село. Дощову воду збирає у мисочки, живе у флігєлі, що вцілів поруч із розбитою хатою, розбирає цеглу від розбитих стін, що впала над льохом. Бо у льосі - консервація, бо треба ж шось робить, відновлювать, тягти.

*****
Старі руки - у польських рукавичках, а на обличчі - щастя. Нема хати, нема сусідів, магазин - за 10 кілометрів. Одна у мертвому селі. Хоча - нє... Не у мертвому. Вона ж тут.

*****
У дворі стоїть іржавий стовп із зруйнованої огорожі. Залізний, високий. Жовто-блакитний: окупантам казала, що іншої фарби не було. Окупанти, каже, затикались і йшли собі. А потім, каже, прилетіло. Випадково, ясно.

*****
І ось вона знов тут. Через пів-Європи, і нікуди не хоче. І на обличчі - щастя. Мисочки з дощовою водою. О Господи, що ж нас тримає на цій землі?

Микола ГАВРИЛКО