"Меч Арея" в руках полковника Буряченка. Фотозвіт

[/b]19 березня о 15 годині в КМЦ "Інтермеццо" (вул. Шевченка,9) у рамках соціального проекту «Людина з книгою» читав книгу Івана Білика «Меч Арея» начальник регіонального медіа-центру Міністерства оборони України підполковник Валентин Буряченко.
« - Цікавитися історичною літературою, - розповів про себе Валентин Буряченко, - я почав з 8-9 класу. Історія, яку подавали у школі, мене не задовольняла. Історію наших земель серйозно починали розглядати з Київської Русі, далі козацька доба, і радянська Україна, в повному форматі. Логічно виникало запитання, що ж було до Київської Русі? Виглядало, що це була суцільна біла пляма. Ми з друзями почали цікавитися давньою історією України. Почали шукати книги історичної тематики, читали-перечитували кожне слово – Натана Рибака «Переяславська рада», Антона Хижняка «Данило Галицький», Василя Яна «Батий», «Чингіз-хан», читали «Володимир» і «Святослав» Володимира Скляренка. Книгу «Меч Арея» я випадково знайшов у свого дідуся і бабусі, це було видання 1972 року. Пізніш, коли я служив в армії, я записався до гарнізонної бібліотеки, і не знайшов там жодної української книги. Там були книги білоруською мовою, грузинською, багатьма іншими. Я відразу ж задав запитання: - Чому немає книги українською мовою?
Бібліотекарка не стала вішати на мене ярлик «український буржуазний націоналіст», з нею ми дійшли компромісу і я подарував бібліотеці свою улюблену книгу «Меч Арея».
У часи моєї юності рідне місто Конотоп ставав суцільно російськомовним, з 14 шкіл лише одна була україномовна. На одному з уроків історії у 10 класі, коли вчителька у чергове розповіла, що «русский солдат освободил Європу», я запитав, - а де ж були українські, білоруські, узбецькі, грузинські солдати?
На знак протесту ми з друзями піднялися з-за парт і заспівали гімн… радянської України. Після цього вчинку нас викликали до директора, де він вислухавши обидві сторони, визнав, що ми були праві.
Пізніше, коли я вступав до військового училища, якраз мені на екзамені потрапив до рук білет з питаннями з історії Київської Русі. І мій багаж знань дозволив так розказати генеалогію Ольги, Ігоря інших князів, що не побоюся цього слова, у досвідчених полковників «очі на лоба полізли». Звідки ж звичайний солдат може це знати? У мене, до речі, є продовження книги Івана Білика «Меч Арея» - «Похорон Богів», «Не дратуйте грифонів», «Дикі білі коні», «Цар і раб».
Ці твори зацікавили мене тим, що виявляється, корені нашого народу набагато глибші, ніж ми думали».
Історія роману «Меч Арея» Івана Білика не менш захоплива, ніж його сюжет. Книга вийшла 1972 року, того ж року її заборонили і вилучили з бібліотек. Письменника примусили звільнитися з роботи, позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі. Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки». Відразу після видання книга стала бестселлером. Усіх зачарував далекий світ наших пращурів, невідомий і загадковий, у який до Івана Білика ніхто з письменників не зважувався заглянути.
Автор зумів зацікавити читачів завдяки сміливим історичним гіпотезам, власній концепції походження українців. Стрімкий сюжет, захоплюючі пригоди героїв, цікаве героїчне і водночас драматичне життя київського володаря Богдана Гатила, який підкорив увесь континент, втримує цікавість і приваблює нових читачів. У романі історія нашого народу подовжується на півтисячоліття вглиб віків, хоча нас переконували, що нібито предки українців з'явились на світ тільки в X сторіччі. Іван Білик довів, що історії усіх успішних націй у своїй основі мають потужні міфи.
Наприкінці зустрічі читання переросло в обговорення книги, історії нашої батьківщини, сьогодення, де прозвучало багато цікавих думок.
Соціальний проект «Людина з книгою» має за мету популяризувати книгочитання серед чернігівців. Читати не тільки корисно, але й стає престижно.
Прес-служба
культурно-мистецького центру
«Інтермеццо»
[b]