реклама партнерів:
Головна › Новини › КУЛЬТУРА
Людина з Високого замку
12-Січ-21 395 0.0 0
Від нас пішла ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА (23.08.1924 - 11.01. 2021)
Видатна художниця, майстриня декоративного мистецтва, художник по костюмах, одна із легенд національного руху опору 1960-70-х років.

В одному з інтерв'ю її запитали: хто найвлучніше охарактеризував сутність вашої творчості? Відповіла:
- Вадим Скуратівський. Після моєї виставки «Високий Замок» 1996 року він написав: «аристократичний консерватизм» https://www.webcitation.org/6BodbY8OZ?url=http://dpravda.org/lyudmila-semykina-my-poteryali-vysokuyu-kulturu-proshlyx-vremen/

ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА була одним із організаторів і членом Клубу творчої молоді, який діяв на початку 1960-х. Спершу займалась станковим живописом. У 1964-му, до Шевченкового ювілею, у вестибюлі Київського університету створила, разом з Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Галиною Севрук, Галиною Зубченко "Шевченко. Мати". Од вітражу, на щастя, збереглося фото (див.), сам твір було знищено - з якимось винятковим цинізмом.

Тарас Шевченко у вітражі виголошував рядки: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово!». Вітраж розтрощили відразу після завершення роботи - бо чужий, мовляв, «принципам соціалістичного реалізму». Михайлина Коцюбинська згадувала: «Головний погромник — ректор університету Швець. Сам власноручно, не дочекавшись висновків комісії, трощив ідеологічно шкідливий вітраж… Чому мати-Україна така сумна? Який «суд», яку «кару» й на кого накликає Тарас? І взагалі, чому це Україна за ґратами»?
Ви уявляєте от сю картинку - університетський ректор (кажуть, що з молотком, хоч швидше це вже саркастична легенда) нищить вітраж, лупає сю вражу скелю? Це ж як його налякали інструктори якось грьобаного парткому-райкому- ГБ?

У постанові Бюро Київського обласного правління Спілки художників України 13 квітня 1964 року було сказано: «Вітраж дає грубо викривлений архаїзований в дусі середньовічної ікони образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа… У такому ж іконописному дусі витриманий в ескізі образ Катерини, яка є нічим іншим, як стилізованим зображенням богоматері… Шевченкові слова написані церковнослов’янською в’яззю (кирилицею) в поєднанні з іконописно трактованими образами, звучать ідейно двозначно. В образах вітража нема ні найменшої спроби показати Шевченка радянського світосприйняття. Образи, створені художниками, спеціально заводять у далеке минуле».

«Спеціально заводять у минуле», та ще й далеке. А партія, тодішній «наш рулєвой», кликала у світлу будущину. І хто не хотів туди чимчикувати, мусив начуватись. Власне, щось подібне виставили на карб і Українському Поетичному кіно у постанові ЦК Компартії України 1974: не туди б’єте, не туди борозду кладете, Івани! Партія знала, а кінематографісти - ніц, нічого в цьому «нє понімалі».

Через кілька років СЕМИКІНА підписала лист на захист В’ячеслава Чорновола. Отут уже вона остаточно потрапляє в розряд «українських буржуазних націоналюг» й відтак під несипуще око КГБ. Мусила перейти, як казала вона сама, «на підпільний режим роботи: шила одяг для родичів ув’язнених друзів».На додачу її вдруге вже виключили із Спілки художників.

Та все ж 1971 року, за рекомендацією Георгія Якутовича, її запрошують до роботи у знімальній групі фільму «Захар Беркут» (прокат 1972). Бдітєльниє люді попереджали про неблагодійність і «ненашість» СЕМИКІНОЇ, одначе режисер картини Леонід Осика чхати хотів на подібні застереження. Хотів і начхав...

В одному з інтерв'ю художниця так відтворювала особливості своєї роботи у групі «Захар Беркут»:
- Для фільму я воліла створити передусім замкове, а не помпезне, барвисте, святкове гуцульське вбрання, і відтак заклала в шати українців аскетизм, певну суворість. Князі, за часів, описаних Іваном Франком, носили одяг із сірого сукна, металеві прикраси… Жодної речі (навіть дрібнички) червоного кольору в їхніх гардеробах не було. Воїни хизувалися своєю силою, мужністю, а не одягом. І вбрання їхнє вирізнялося суголосними з природою (передусім землею, травою) відтінками. Так, окрім тухольського, я створювала княжий костюм; а ще як окремий напрямок роботи — костюм татарський.
https://ukurier.gov.ua/.../lyudmila-semikina-zahar.../

Справді, костюми персонажів фільму Осики вражають стильністю (і це стиль «консервативного аристократизму»!) і бездоганним, еталонним художнім смаком.

Потому багато чого трапилось у житті ЛЮДМИЛИ СЕМИКІНОЇ. До прикладу, її вітражі та мозаїки у приміщенні станції метро «Почайна» (дотепер «Петрівка»).

Була і Шевченківська премія 1997 року - за колекції одягу під загальною назвою "Високий замок". У наших краях треба жити довго - і тоді справедливість щодо тебе поновиться. ЛЮДМИЛА СЕМИКІНА вочевидь знала цю істину, то ж і прожила, слава тобі, Господи, замало не сто літ…

А нині її душа одлітає у сферу високих замків і високих небес. Де вже давно чекають на неї Алла Горська, Опанас Заливаха, Георгій Якутович, Леонід Осика…

Прощайте, пані Людмило! Труд Ваш у вічності, він - назавжди з нами, з Україною, світом.

Сергій ТРИМБАЧ


Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar