Кобзар старого часу
Про нього ви не знайдете багато інформації. Між тим, Ілля Дуб'янський був знаним бандуристом, педагогом, автором самовчителя гри на бандурі, краєзнавцем і навіть лікарем-фітотерапевтом.
Ілля Петрович народився 1870 року у Борзні. Він належав до родини, із якої вийшло кілька священиків: борзнянський протопоп отець Іван Дуб'янський, його брат – отець Федір Дуб'янський – був духівником імператриці Єлизавети. А урочище на західній околиці Борзни ще й досі називаєтсья Дуб'янщиною.
Із юних років Ілля Дуб'янський був добре знайомий з Олександрою Куліш. Для нього, як і для іншої молоді, спілкування з нею було необхідним, як свіже повітря чи джерельна вода. Ілля Петрович так і писав: «Шановна наша Паніматка Олександра Михайлівна! Сум сказати! Поїхали Ви, а з Вами все поїхало: моя радість, наші розмови про все минуле, стародавнє, і надії…Прикро, що наша осіння пора надолужила Вас утікати із своєї країни…»
Олександра Куліш взагалі відіграла важливу роль у долі Дуб'янського, про що свідчить її лист до Іллі Шрага: «Високоповажний Добродію Ілля Людговичу! Один молодий добродій, мій знайомий, був у Чернігові на з'їзді – господін Дуб'янський. Він познайомився з добродієм Вороним. Дуже здібний, щирий, трудолюбивий і до всього придатний. Малює так, що казали без іспиту йому можна поступити в художественну школу. Пише, грає на бандурі, думи співає. Добре знає нашу мову і тямить багато всякої механічної роботи: фотографує, хазяйнує у себе, услужливий, нелінивий, немлявий, точний, не п'є, в карт не грає, гульбищ усяких не заводить. Ніколи худого про нього не чула, добре з ним знайома. Раз по ділу до нього заїздила і була його у будинку. Все гаразд, по-хазяйськи. Книги наші, малюнків багато його. Бандура, рояль, альбоми з різними портретами. Як у публічному саду буває, то його бачиш з часописом, і в більярдну не заходить… То тут йому трудно жить, він уникає всяких банкетів, хоч його кличуть. Оце така передмова. Прошу вас найщиріше, високоповажний Добродію, дати йому у Вас, в Чернігові службу. У Чернігові відкрилася вакансія на посаду смотрителя жіночої гімназії. Члени попечительського Совіта Жіночої Гімназії сказали йому: «Подивомось». Значить, рекомендацію треба… Вся надія на добру, чутку Вашу душу, на доброчинне серце». Так Ілля Петрович став викладачем німецької та французької мов у жіночой гімназії Чернігова, де й пропрацював до 1906 року.
Учень Гната Хоткевича, він грав на інструменті, виготовленому Олександром Корнієвським. Дуб'янський знав багато дум і пісень, записував їх на ноти. Називав себе кобзарем старого часу. Він, певна річ, не мандрував із бандурою від села до села, але якщо з ним підтримували зв'язки конотопські співці, то неважко уявити, яким був його авторитет. Ще одним підтвердженням того є виступи Дуб'янського у Києві, в театрі «Аполло».
Та не самою лише музикою жило серце Іллі Петровича. Чоловік також займався краєзнавством, зібрав велику бібліотеку. А ще – знався на травах. Сьогодні його називали б лікарем-фітотерапевтом. Тоді ж він був просто знахарем. Якщо вірити деяким публікаціям, саме це й призвело до трагедії. Адже нетрадиційні методи лікуванння людей у період активного будівництва соціалізму розцінювались як ошуканство. Тож коли Дуб'янського вбили у його садибі, а краєзнавчі та знахарські записи там же й спалили, нікого це не стурбувало, не занепокоїло. А наша земля втратила ще одного свого сина, людину широкої душі та гострого розуму…
Ольга ЧЕРНЕНКО
Ілля Петрович народився 1870 року у Борзні. Він належав до родини, із якої вийшло кілька священиків: борзнянський протопоп отець Іван Дуб'янський, його брат – отець Федір Дуб'янський – був духівником імператриці Єлизавети. А урочище на західній околиці Борзни ще й досі називаєтсья Дуб'янщиною.
Із юних років Ілля Дуб'янський був добре знайомий з Олександрою Куліш. Для нього, як і для іншої молоді, спілкування з нею було необхідним, як свіже повітря чи джерельна вода. Ілля Петрович так і писав: «Шановна наша Паніматка Олександра Михайлівна! Сум сказати! Поїхали Ви, а з Вами все поїхало: моя радість, наші розмови про все минуле, стародавнє, і надії…Прикро, що наша осіння пора надолужила Вас утікати із своєї країни…»
Олександра Куліш взагалі відіграла важливу роль у долі Дуб'янського, про що свідчить її лист до Іллі Шрага: «Високоповажний Добродію Ілля Людговичу! Один молодий добродій, мій знайомий, був у Чернігові на з'їзді – господін Дуб'янський. Він познайомився з добродієм Вороним. Дуже здібний, щирий, трудолюбивий і до всього придатний. Малює так, що казали без іспиту йому можна поступити в художественну школу. Пише, грає на бандурі, думи співає. Добре знає нашу мову і тямить багато всякої механічної роботи: фотографує, хазяйнує у себе, услужливий, нелінивий, немлявий, точний, не п'є, в карт не грає, гульбищ усяких не заводить. Ніколи худого про нього не чула, добре з ним знайома. Раз по ділу до нього заїздила і була його у будинку. Все гаразд, по-хазяйськи. Книги наші, малюнків багато його. Бандура, рояль, альбоми з різними портретами. Як у публічному саду буває, то його бачиш з часописом, і в більярдну не заходить… То тут йому трудно жить, він уникає всяких банкетів, хоч його кличуть. Оце така передмова. Прошу вас найщиріше, високоповажний Добродію, дати йому у Вас, в Чернігові службу. У Чернігові відкрилася вакансія на посаду смотрителя жіночої гімназії. Члени попечительського Совіта Жіночої Гімназії сказали йому: «Подивомось». Значить, рекомендацію треба… Вся надія на добру, чутку Вашу душу, на доброчинне серце». Так Ілля Петрович став викладачем німецької та французької мов у жіночой гімназії Чернігова, де й пропрацював до 1906 року.
Учень Гната Хоткевича, він грав на інструменті, виготовленому Олександром Корнієвським. Дуб'янський знав багато дум і пісень, записував їх на ноти. Називав себе кобзарем старого часу. Він, певна річ, не мандрував із бандурою від села до села, але якщо з ним підтримували зв'язки конотопські співці, то неважко уявити, яким був його авторитет. Ще одним підтвердженням того є виступи Дуб'янського у Києві, в театрі «Аполло».
Та не самою лише музикою жило серце Іллі Петровича. Чоловік також займався краєзнавством, зібрав велику бібліотеку. А ще – знався на травах. Сьогодні його називали б лікарем-фітотерапевтом. Тоді ж він був просто знахарем. Якщо вірити деяким публікаціям, саме це й призвело до трагедії. Адже нетрадиційні методи лікуванння людей у період активного будівництва соціалізму розцінювались як ошуканство. Тож коли Дуб'янського вбили у його садибі, а краєзнавчі та знахарські записи там же й спалили, нікого це не стурбувало, не занепокоїло. А наша земля втратила ще одного свого сина, людину широкої душі та гострого розуму…
Ольга ЧЕРНЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |