Хто в Україні реалізує “кремлівський сценарій»?

Останній місяць запам’ятається кількома знаковими подіями. Україна стала повноцінним членом зони вільної торгівлі з СНД. Російська мова стала регіональною у більшості південних та східних областей України. Російський прем’єр Дмітрій Медведєв заявив про необхідність "наступальної позиції" у поширенні російської мови у світі та «приділяти особливу увагу діяльності центрів, ключових для російських інтересів у країнах СНД, сприяти інтеграційним процесам на теренах СНД».
У Росії розпочався збір підписів за створення союзу Росії, України та Білорусі. А народний депутат України Григорій Омельченко в інтерв’ю одному з інтернет-видань зробив резонансну заяву про те, що колишній прем’єр була завербована російськими спецслужбами.

Навіщо танки?

«Підсилення інтеграційних процесів на теренах СНД» триває з тих самих пір, як розвалився Союз. Колишні республіки заманюють в новітній СРСР то батогом, то пряником. У поняття «інтеграції» включають не лише питання політичні (тобто створення спільних органів чи спільних кордонів), але й економічні та культурницькі. Не треба бути політологом, щоб зрозуміти: йдеться не про рівноправне співробітництво, а про побудову так званого «русского мира».
Справді-бо: зараз ХХІ століття, і не обов’язково з танками переходити кордон, щоб підкорити якусь державу. Достатньо зробити її економічно залежною (наприклад, від газу). Достатньо стерти культурні та мовні розбіжності, виробити спільний підхід до історії – «затвердити» спільних героїв та зрадників. Достатньо про всяк випадок тримати свої війська на її території (як-от Чорноморський флот Росії в Криму). Достатньо підібрати «правильний» склад парламенту (тобто: прихильну до себе і владу, і опозицію). Ну, а «неправильні» політичні сили та лідерів – скомпроментувати та витіснити з політичного поля.

І матимете в підсумку єдину державу. І ніяких танків.

На сайті Радіо «Свобода» можна знайти статтю з посиланням на інтерв’ю журналові «Тиждень» Олега Гордієвського, колишнього полковника совєтської розвідки, а нині британського експерта із спецслужб. Він так прокоментував поразку російських спецслужб під час президентських виборів 2004 року в Україні: «У Москві сказали: «Добре, ми почекаємо, візьмемо тепер їх тихою сапою». І ось вони беруть… Вербують агентів в уряді, парламенті тощо. Тепер ФСБ працює довготерміново – з таким розрахунком, щоб зробити Україну проросійською не одразу, а за десять років». Нагадаємо, це відбулося після того, як Москва зробила ставку на Віктора Януковича, але переміг Віктор Ющенко.

Що відбулося вже.

Як відомо, після 2004 року події розвивалися стрімко. Ющенко повів незалежну від Росії політику, активізував переговорний процес щодо вступу в ЄС та НАТО, припинив дискусії в темі національного самовизначення; демократичні зміни, особливо помітні на фоні «кучмізму», відкрили шлях для іноземних інвестицій, що в поєднанні з полегшенням роботи малого та середнього підприємця дало результат: запрацювала економіка (темпи зростання ВВП були найвищі в Європі – 7,5%), і за рахунок цього зросли зарплати, пенсії, соціальні виплати, в тому числі – й допомога при народженні дитини, що призвело до буму народжуваності у 2007-9 рр.

Але вже з перших місяців роботи команду почали розхитувати зсередини. Ініціатором виступила прем’єр. Це призвело до руйнування демократичної коаліції. І це був перший крок до реалізації плану, про який казав Олег Гордієвський. Потім було підписання Юлією Тимошенко «газових угод» у Москві, які протягом наступних 10 років гарантовано приноситимуть Україні 80 мільйонів доларів щорічних збитків. Нарешті, останнім у цьому ланцюжку було відеозвернення Дмітрія Медведєва напередодні виборів 2010 року – він закликав голосувати за кого завгодно, тільки не за Ющенка. Тобто байдуже: за Януковича, Тимошенко чи Яценюка.

Ситуація стає більш зрозумілою, якщо взяти до уваги інтерв'ю Григорія Омельченка, екс-начальник відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ. «У довідці ФСБ Росії під грифом «цілком таємно», підготовленій для Президента Путіна, детально розписано, як Тимошенко була завербована ФСБ у липні 1995 року, коли була затримана зі своїм чоловіком в аеропорту «Внуково» за контрабанду 100 тис. доларів, та як вона використовувалась як агент у кримінальних справах, які розслідували правоохоронні органи Росії. ФСБ рекомендувало Путіну використовувати Тимошенко в майбутньому... У жовтні 2004 року Службі зовнішньої розвідки України вдалося добути зазначену довідку щодо діяльності Тимошенко як агента ФСБ і з нею був ознайомлений Президент Кучма», - сказав Омельченко.

І після виборів Москва продовжила активну інформаційну та економічну війну проти України. Але головне зроблено руками самих українців – тих політичних сил, які діють в рамках російського сценарію. Тож на сьогодні законом про мови підірвано статус української як єдиної державної; телеканали та кінотеатри переходять на російську; зупинено інтеграцію в ЄС та НАТО – натомість Україна вже міцно сидить в пострадянських структурах разом з Росією та Білоруссю; підписано «харківські угоди»; по всій країні споруджують пам’ятники російським імператорам; Україна перетворилася на «сіру зону», де порушуються права людини. І цей імідж активно пропагує об’єднана опозиція, закликаючи до міжнародного бойкоту України, а, відтак, штовхаючи країну до сповзання в бік Росії.

Хто проти?

Питання, «хто в Україні реалізує кремлівський сценарій», з формальної точки зору залишається відкритим. Достеменно можна сказати одне: протистоїть реалізації цього плану однозначно і без «приміток на полях» поки тільки один лідер і одна команда – Віктор Ющенко та «Наша Україна». Немає сумніву, що через своїх «агентів впливу» сусідня держава зробить все, щоб «випхати» свого запеклого ворога за межі парламенту. Поки що – парламенту українського.