Ховав Марію з Біловеж Перших...
У Біловежах Перших хоронив Марію Касьяненко 1943 р. н.Здавалось би, що тут особливого, звичайна жінка, яка все життя прожила в Біловежах та пропрацювала бухгалтером у сільській раді.
На перший, погляд воно так і є, але заслуга н.п. Марії у тому, що вона на схилі свого віку зробила один важливий крок, який змінив подальшу долю Біловеж.
У 2020 році, коли постало питання до якої юрисдикції буде належати відновлена церква, до ПЦУ чи до УПЦ МП, - біловіжці зробили вибір на користь Помісної Православної Церкви України. Як тільки громада визначилась, то відразу стикнулась з усіма "проявами любові до ближнього" від церкви окупанта.
Тоді потрібно було діяти швидко, оперативно і на випередження. Ми почали готувати реєстрацію релігійної громади. Для нової реєстрації потрібно було згоду особи на реєстрацію парафії за її домашньою адресою. Ми довго шукали таку людину та всі під тиском представників МП відмовлялись. Але, коли прийшли до блаженної пам'яті Марії, то вона, не боячись погроз від опонентів, погодилась без вагань.
Багато людей допомагали тоді протистояти УПЦ МП, але вчинок н.п. Марії дав змогу у стислі терміни зареєструвати парафію. Отримавши реєстрацію, ми оперативно подали заяву на сесію про виділення парафії землі, що під храмом. Голова тоді на сесії сказав, що ставить на голосування першою ту заяву, яка була першою зареєстрована, бо МПешники теж подібну заяву подавали. Але ми були перші!
Всі ці фактори дали змогу провести також і реєстрацію самої будівлі храму.Це була велика перемога в маленькому селі!
Сьогодні, прийшовши на похорон, зауважив, що покійна вдягнена у вишиванку. Ба більше, навіть подушку поклали вишиту.
-Це так заповіла покійна? - запитав я в рідних.
На що почув у відповідь: - Не просто заповіла, вона готувалася до смерті.
Тепер зрозуміло, чому тоді н.п. Марія погодилась без вагань на реєстрацію парафії. Бо була щирою Українкою! Вона розуміла, що в Україні повинна бути Українська церква і від її рішення багато залежить.
Здавалось би, звичайна жінка, проста селянка, але може внести вклад у бурхливі події того часу і змінити історію цілого села.
Звісно, кожному по спроможності його!Ось така вона - Кочубейщина!
Нині багато людей докладаються до утвердження Української Церкви, до розбудови Української Держави та до оборони її. Хтось стоїть на сторожі Незалежності з автоматом на передовій, хтось волонтерить, підтримуючи фронт, хтось стоїть за операційним столом, хтось навчає підростаюче покоління, а хтось за кермом проводить дні свої, доставляючи все необхідне. Хтось молиться, підтримуючи бойовий дух, хтось приймає важливі рішення, хтось працює, сплачуючи податки, а хтось сидить на дивані і чекає "коли все це закінчиться".
Всі ми є учасниками історії і завжди стоїмо перед вибором. Свого часу один з провідників УПА Євген Коновалець говорив:"У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії".
о. Володимир ПАВЛИНА
На перший, погляд воно так і є, але заслуга н.п. Марії у тому, що вона на схилі свого віку зробила один важливий крок, який змінив подальшу долю Біловеж.
У 2020 році, коли постало питання до якої юрисдикції буде належати відновлена церква, до ПЦУ чи до УПЦ МП, - біловіжці зробили вибір на користь Помісної Православної Церкви України. Як тільки громада визначилась, то відразу стикнулась з усіма "проявами любові до ближнього" від церкви окупанта.
Тоді потрібно було діяти швидко, оперативно і на випередження. Ми почали готувати реєстрацію релігійної громади. Для нової реєстрації потрібно було згоду особи на реєстрацію парафії за її домашньою адресою. Ми довго шукали таку людину та всі під тиском представників МП відмовлялись. Але, коли прийшли до блаженної пам'яті Марії, то вона, не боячись погроз від опонентів, погодилась без вагань.
Багато людей допомагали тоді протистояти УПЦ МП, але вчинок н.п. Марії дав змогу у стислі терміни зареєструвати парафію. Отримавши реєстрацію, ми оперативно подали заяву на сесію про виділення парафії землі, що під храмом. Голова тоді на сесії сказав, що ставить на голосування першою ту заяву, яка була першою зареєстрована, бо МПешники теж подібну заяву подавали. Але ми були перші!
Всі ці фактори дали змогу провести також і реєстрацію самої будівлі храму.Це була велика перемога в маленькому селі!
Сьогодні, прийшовши на похорон, зауважив, що покійна вдягнена у вишиванку. Ба більше, навіть подушку поклали вишиту.
-Це так заповіла покійна? - запитав я в рідних.
На що почув у відповідь: - Не просто заповіла, вона готувалася до смерті.
Тепер зрозуміло, чому тоді н.п. Марія погодилась без вагань на реєстрацію парафії. Бо була щирою Українкою! Вона розуміла, що в Україні повинна бути Українська церква і від її рішення багато залежить.
Здавалось би, звичайна жінка, проста селянка, але може внести вклад у бурхливі події того часу і змінити історію цілого села.
Звісно, кожному по спроможності його!Ось така вона - Кочубейщина!
Нині багато людей докладаються до утвердження Української Церкви, до розбудови Української Держави та до оборони її. Хтось стоїть на сторожі Незалежності з автоматом на передовій, хтось волонтерить, підтримуючи фронт, хтось стоїть за операційним столом, хтось навчає підростаюче покоління, а хтось за кермом проводить дні свої, доставляючи все необхідне. Хтось молиться, підтримуючи бойовий дух, хтось приймає важливі рішення, хтось працює, сплачуючи податки, а хтось сидить на дивані і чекає "коли все це закінчиться".
Всі ми є учасниками історії і завжди стоїмо перед вибором. Свого часу один з провідників УПА Євген Коновалець говорив:"У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії".
о. Володимир ПАВЛИНА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |