Хава отримала тайгу, про яку мріяла...
7 січня 1917 року в Сосниці, що на Чернігівщині, народилась Хава Волович – українська письменниця, авторка мемуарів про життя в сталінських таборах, акторка.
У своїх мемуарах Хава писала, що її мрії летіли до великого заводу з димлячими трубами або в тайгу з глибоким снігом і лісоповалом. Вершиною мрій була яка-небудь експедиція, все одно куди – в Арктику чи в Африку. Майже все це вона потім отримала з головою: і тайгу з лісоповалом, і арктичний холод. І взагалі все, що в її юності йшло під гаслом «Даєш!», Хаві було дано, але як ляпас по обличчю.
Після закінчення семирічної школи в м. Мена Хава працювала в місцевій типографії набірницею текстів, а потім літературним коректором у редакції газети «Колгоспна праця». В ті роки з Кремля надходило багато директив, указів, законів, постанов… Зранку й до ночі набираючи тексти, Хава отримувала перші уроки політичної грамоти. Життя людей ставало все складнішим. У 1933 році влада вже не мала кого розкуркулювати, тож взялась за колгоспників.
Хава Волович писала: «Твердих, єдиних планів, хлібопоставок не існувало. Виконає колгосп основний план, на нього тут же накладають «зустрічний». «Зустрічний» - це один з зразків злочинної брехні, що чорною плямою замастила той страшний час. Це наче самі колгоспи і колгоспники, незадоволені «маленькими» планами, самі накладають на себе плани здачі хліба до останнього зерна. Ніби це не «хліб наш насущний», а шоколадні цукерки, без яких можна чудово обійтись».
Письменниця відкрито заявляла, що такі плани шкодять розбудові колгоспів. 15 серпня 1937 року Хава Волович була заарештована за звинуваченням в антирадянській агітації, засуджена до 15 років виправних таборів та направлена на будівництво залізничної дороги до Сибіру.
В 1942 році Хава народила доньку. В той час вона працювала на лісопилці, тому могла приносити дрова в дитячий корпус. За це нянечки додатково пускали її до доньки.
У своїх спогадах Хава детально розповідає про жахливі умови перебування дітей в таборах: « На сімнадцять дітей працювала одна няня, яка мала годувати, мити, вдягати дітей і підтримувати чистоту в палаті. Вона старалась полегшити собі задачу: з кухні няня принесла дуже гарячу кашу. Розклавши її по мисочкам, вона вихоплювала з ліжечка першу потрапившу до рук дитину, загнула йому руки назад, прив’язала їх рушником до тулуба і стала, як індика, напихати гарячою кашею, ложку за ложкою, не залишаючи йому часу ковтати». Донька Хави Елеонора не витримала таких умов і не прожила навіть 1.5 року.
Х. Волович дуже важко сприйняла втрату доньки. Пережити цей жах їй допомогла активна участь у табірній самодіяльності: театрально-естрадному колективі та ляльковому театрі. Але найважчий час був попереду: акторку відправили в Джезказган, на мідні рудники, де не було води, ув’язнені мали номери, а самодіяльність була під жорсткою забороною.
В 1957 році Хава Волович повернулась до рідної Мени, де пізніше створила ляльковий театр і керувала ним. Була реабілітована Судовою Колегією у кримінальних справах УССР 28 грудня 1963 року. Померла у 2000 році, похована в м. Мена на єврейському кладовищі.
Галина ШЕВЧЕНКО
У своїх мемуарах Хава писала, що її мрії летіли до великого заводу з димлячими трубами або в тайгу з глибоким снігом і лісоповалом. Вершиною мрій була яка-небудь експедиція, все одно куди – в Арктику чи в Африку. Майже все це вона потім отримала з головою: і тайгу з лісоповалом, і арктичний холод. І взагалі все, що в її юності йшло під гаслом «Даєш!», Хаві було дано, але як ляпас по обличчю.
Після закінчення семирічної школи в м. Мена Хава працювала в місцевій типографії набірницею текстів, а потім літературним коректором у редакції газети «Колгоспна праця». В ті роки з Кремля надходило багато директив, указів, законів, постанов… Зранку й до ночі набираючи тексти, Хава отримувала перші уроки політичної грамоти. Життя людей ставало все складнішим. У 1933 році влада вже не мала кого розкуркулювати, тож взялась за колгоспників.
Хава Волович писала: «Твердих, єдиних планів, хлібопоставок не існувало. Виконає колгосп основний план, на нього тут же накладають «зустрічний». «Зустрічний» - це один з зразків злочинної брехні, що чорною плямою замастила той страшний час. Це наче самі колгоспи і колгоспники, незадоволені «маленькими» планами, самі накладають на себе плани здачі хліба до останнього зерна. Ніби це не «хліб наш насущний», а шоколадні цукерки, без яких можна чудово обійтись».
Письменниця відкрито заявляла, що такі плани шкодять розбудові колгоспів. 15 серпня 1937 року Хава Волович була заарештована за звинуваченням в антирадянській агітації, засуджена до 15 років виправних таборів та направлена на будівництво залізничної дороги до Сибіру.
В 1942 році Хава народила доньку. В той час вона працювала на лісопилці, тому могла приносити дрова в дитячий корпус. За це нянечки додатково пускали її до доньки.
У своїх спогадах Хава детально розповідає про жахливі умови перебування дітей в таборах: « На сімнадцять дітей працювала одна няня, яка мала годувати, мити, вдягати дітей і підтримувати чистоту в палаті. Вона старалась полегшити собі задачу: з кухні няня принесла дуже гарячу кашу. Розклавши її по мисочкам, вона вихоплювала з ліжечка першу потрапившу до рук дитину, загнула йому руки назад, прив’язала їх рушником до тулуба і стала, як індика, напихати гарячою кашею, ложку за ложкою, не залишаючи йому часу ковтати». Донька Хави Елеонора не витримала таких умов і не прожила навіть 1.5 року.
Х. Волович дуже важко сприйняла втрату доньки. Пережити цей жах їй допомогла активна участь у табірній самодіяльності: театрально-естрадному колективі та ляльковому театрі. Але найважчий час був попереду: акторку відправили в Джезказган, на мідні рудники, де не було води, ув’язнені мали номери, а самодіяльність була під жорсткою забороною.
В 1957 році Хава Волович повернулась до рідної Мени, де пізніше створила ляльковий театр і керувала ним. Була реабілітована Судовою Колегією у кримінальних справах УССР 28 грудня 1963 року. Померла у 2000 році, похована в м. Мена на єврейському кладовищі.
Галина ШЕВЧЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |