«Якщо дощ – бери парасолю, але йди!» -- Руслан Кошулинський
Інтерв’ю з Русланом Кошулинським, заступником Голови Верховної Ради України, записане у Прилуках на відкритті першого в області пам’ятного знака жертвам комуністичного терору - Як Вам, свободівцю, працюється в такому не дуже дружелюбному середовищі – з комуністами і відвертими ворогами України?
- Внутрішньо ти собі даєш установку, що треба робити своє. Звичайно, працювати серед однодумців легше, а тут маєш бути в іншому середовищі, але залишитися зі своїми принципами і переконаннями. Адже якщо йде дощ, а ти маєш іти – береш парасолю і йдеш. Так і тут.
- Як Ви вважаєте – що там уже зробили хорошого?-
- У сесійній залі Верховної Ради тепер є стрижень. Зауважте: у минулій каденція більшість із «Нашої України» та «Батьківщини», яка мала 228 народних депутатів, виходила із сесійної зали, коли на них отак тупнули ногою і вони вже плакали. Регіонали з комуністами витворяли, що хотіли. Зараз оцей стрижень «Свободи» не дає решті опозиційних сил пустити слабинку. Нас мало, поки що мало, але є принципи, через які ми не будемо переступати, не будемо плакатися.
Навіть оцей принцип, коли мільярдери почали ходити на засідання Верховної Ради, навіть ті, яких один –два рази бачили за всю минулу каденцію. І змушені за себе голосувати.
- …Та ще й виступати державною мовою.-
- Авжеж. Свободівці змусили, щоб у залі Верховної Ради було більше української мови, хоча її ще й мало. Так, ми у меншості, але ми змусили всю Верховну Раду голосувати чесно, за себе.
- А як бути з добкіними- кернесами, які погрожують руки- ноги за Лєніна поламати?
- Повага до чоловіка вимірюється вагою його слова. Якщо чоловік сказав – мусить зробити. Ці люди сказали своє слово – я хочу побачити як вони його дотримають.
- Скажіть, а у Вас уже є права на автомобіль?
- Ні, немає. І не буду мати.
- Ви – заступник Голови Верховної Ради, третя людина в парламенті (Кошулинський сміється – авт..), а ми ось стоїмо з Вами, а охорони нема, машини у вас своєї нема, нема чиновників навколо Вас… Ви порушуєте існуючі правила так званої еліти.
- «Свобода» взагалі порушує всі встановлені правила. Зокрема, ми показуємо оцей соціальний ліфт, що будь-яка людина, якщо вона відповідає критеріям українського патріота, може бути у парламенті чи деінде у владі. Я – з простої робітничої сім’ї, закінчив інтернат спортивний, тобто я практично з асфальту. Але коли в Сибіру я побачив жінку, що жила в землянці – вислана з України за націоналізм, я дав собі слово, що буду гризти чорний хліб, але – в Україні!
А тут, на своїй землі, ти не відчуваєш себе захищеним, не відчуваєш себе комфортно – на своїй землі, яка зветься Україною. Оце й була моя спонука йти в політику.
Знаєте байку про двох українців з трьома гетьманами?
- Я таку байку чув від литовців: де два литовці – там три гетьмани…
- Насправді це політтехнологічна байка, застосована ще в царські часи. Гетьманів українці вибирали, але титул залишався і коли їхали до царя то радилися між собою, називаючи один одного гетьманом. Це була рада, яку московити не могли розуміти – у них один цар і всі підлеглі.
Так само технологічною річчю є «Моя хата скраю». Бо насправді продовження – «першим ворога стрічаю». Від тої людини залежало не видати інформації про зброю, вояків, стан справ у селі. Але в нас багато чого перекручено. В тому числі прийнято і те, що заступник Голови Верховної Ради повинен мати із собою цілий церемоніал? Навіщо?!
Ви питали за авто – у мене в декларації записано їх два – «Запорожець» з причепом і «Форд». Це батьківське. Я не можу на них їздити, бо і не вмію і то батькове. Батько швидко пішов із життя – у нього була онкологія, а я так і не навчився їздити.
- Люди кажуть про політиків – вони всі однакові. Адже помаранчеві говорили правильні фрази, а поступали так, як і олігархи. З тими ж машинами, мільйонами…
- Бачте, я згадав за батька – це такий останній його урок був мені від нього. Труна кишень не має! Якраз був з’їзд – дзвонить про батька лікар: «Онкологія!». Яка стадія? Остання. Що можна зробити? Нічого! Рівно три місяці, названі лікарем, батько й прожив. Скільки тобі треба в житті – метр на два і все. Оце остання батькова наука.
Як мене привели в політику? Я сидів у кума на кухні, ми приїхали з тайги – там з нас знущалися, ми навіть переїхати спокійно через Москву не могли через той рекет. А тут теж нема ладу – ми ніхто і звати нас ніяк. Друг і каже: «Не подобається – йди в політику! Ти молодий, здоровий!». Кажу, що не вмію. Взяв за руку і привів у партію. І тому тим, хто каже – всі однакові, я відповідаю – не подобається? Йди і ставай!
- Як Ви бачите: що міняється на Чернігівщині?
- Відчуття дуже цікаві. Так швидко все змінюється -- чи це близькість до Києва? Але порівняти як люди голосували 2002 рік і тепер – як важче купити виборця, як задурити, хоча ще є приклади клоунів, яким вірять. Зомбоящик уже в такій силі не працює на вибір. Люди роблять вибір більше свідомо.
Питали Василь ЧЕПУРНИЙ та Олег ГОЛОВАТЕНКО
| Читайте також |
| Коментарі (0) |