Як слово наше відгукнеться…
На початку 80-х років Сергій Іванович Білокінь не раз виступав в Інституті математики з унікальними лекціями, присвяченими науковій, літературній і громадській діяльності зовсім невідомих широкому загалу діячів культури минулого століття. Крім суто інформативної цінності, його лекції привертали увагу своєю простотою і викликали довіру автору доповіді, були неформальні і щирі. Про його обізнаність в історичних подіях, надзвичайну працездатність і відданість своїм принципам вже тоді ходили легенди. Приклад: на поч. 80-х років редакцією УРЕ був виданий довідник «Київ». Для того, щоб він був доступний за ціною, автори статей відмовилися від гонорарів. Казали, що майже третина статей цього унікального видання була підготовлена Сергієм Білоконем, який в той час був тимчасово безробітний.
В той час мене цікавили обставини життя і наукової діяльності геніального математики Георгія Вороного (1868-1908) , мала батьківщина якого - село Журавка під Прилуками (село належить до Варвинського району Чернігівської області) . В пошуках щоденника Г.Вороного (його юнацьких років) я зверталася до Марії Борисівни Крицької, племінниці Ольги Крицької (дружини Г.Вороного), яка жила в Прилуках і саме у якої міг зберегтися цей щоденник. Марія Борисівна була дуже усамітненою людиною, викликати її довіру було важко. Щоденника у неї не було, його вже потім було знайдено, але все ж таки Марія Борисівна дещо розповіла про свій родовід, про споріднені з Крицькими родини Лукомських, Могилянських, зокрема, згадала свого пра-прадіда по материнській лінії – Родіона Лукомського, портрет якого у 1843 році намалював Тарас Шевченко.
Зустрівши Сергія Івановича, я розповіла йому про своє знайомство з Марією Борисівною Крицькою, мати якої була з роду Лукомських. «То, мабуть, ті Лукомські, що з Краслян» - задумливо промовив він. У мене склалося таке враження, що він вже давно знайомий з усіма Лукомськими.
Я попросила його щось знайти з історії роду Лукомських, щоб більше зацікавити Марію Борисівну. Він погодився без всяких вагань і посилань на зайнятість і скоро повідомив мене, що якраз в цей час музей Тараса Шевченка був закритий на ремонт, але в Державному музеї історії Києва відкрилася виставка портретів роботи Т. Г. Шевченка і що портрет Родіона Лукомського представлений на цій виставці.
Стаття Сергія Івановича була надрукована у Варвинській газеті «Радянське життя» в березні 1985 року, а потім, вже у 2012 році, була передрукована у науково-популярному збірнику «Георгій Вороний і його родинне оточення», виданому в Чернігові (вид-во «Десна Поліграф»).
І ось 2020 року мені у Facebook трапилася окрема сторінка «Мальовнича Журавка» , в якій, зокрема, розповідається, що в селі Журавка автобусну зупинку прикрасили портретом Родіона Лукомського з коротким переказом даних про рід Лукомських зі статті Сергія Івановича Білоконя.
Автор цього твору - місцевий художник - Віктор Микитченко. На ньому портрет Родіона Лукомського супроводжує короткий переказ статті С.Білоконя.
«Звичайна зупинка перетворились на витвір мистецтва з яскравою палітрою кольорів – пише в замітці жителька Журавки Ксюша Микитченко. -- … Таким чином яскраво оздоблена зупинка отримала своє нове обличчя і стала окрасою Заріччя».
Таке несподіване продовження має стаття Сергія Білоконя в районній газеті через 35 років!
Галина СИТА
В той час мене цікавили обставини життя і наукової діяльності геніального математики Георгія Вороного (1868-1908) , мала батьківщина якого - село Журавка під Прилуками (село належить до Варвинського району Чернігівської області) . В пошуках щоденника Г.Вороного (його юнацьких років) я зверталася до Марії Борисівни Крицької, племінниці Ольги Крицької (дружини Г.Вороного), яка жила в Прилуках і саме у якої міг зберегтися цей щоденник. Марія Борисівна була дуже усамітненою людиною, викликати її довіру було важко. Щоденника у неї не було, його вже потім було знайдено, але все ж таки Марія Борисівна дещо розповіла про свій родовід, про споріднені з Крицькими родини Лукомських, Могилянських, зокрема, згадала свого пра-прадіда по материнській лінії – Родіона Лукомського, портрет якого у 1843 році намалював Тарас Шевченко.
Зустрівши Сергія Івановича, я розповіла йому про своє знайомство з Марією Борисівною Крицькою, мати якої була з роду Лукомських. «То, мабуть, ті Лукомські, що з Краслян» - задумливо промовив він. У мене склалося таке враження, що він вже давно знайомий з усіма Лукомськими.
Я попросила його щось знайти з історії роду Лукомських, щоб більше зацікавити Марію Борисівну. Він погодився без всяких вагань і посилань на зайнятість і скоро повідомив мене, що якраз в цей час музей Тараса Шевченка був закритий на ремонт, але в Державному музеї історії Києва відкрилася виставка портретів роботи Т. Г. Шевченка і що портрет Родіона Лукомського представлений на цій виставці.
Стаття Сергія Івановича була надрукована у Варвинській газеті «Радянське життя» в березні 1985 року, а потім, вже у 2012 році, була передрукована у науково-популярному збірнику «Георгій Вороний і його родинне оточення», виданому в Чернігові (вид-во «Десна Поліграф»).
І ось 2020 року мені у Facebook трапилася окрема сторінка «Мальовнича Журавка» , в якій, зокрема, розповідається, що в селі Журавка автобусну зупинку прикрасили портретом Родіона Лукомського з коротким переказом даних про рід Лукомських зі статті Сергія Івановича Білоконя.
Автор цього твору - місцевий художник - Віктор Микитченко. На ньому портрет Родіона Лукомського супроводжує короткий переказ статті С.Білоконя.
«Звичайна зупинка перетворились на витвір мистецтва з яскравою палітрою кольорів – пише в замітці жителька Журавки Ксюша Микитченко. -- … Таким чином яскраво оздоблена зупинка отримала своє нове обличчя і стала окрасою Заріччя».
Таке несподіване продовження має стаття Сергія Білоконя в районній газеті через 35 років!
Галина СИТА
| Читайте також |
| Коментарі (0) |