Як я сварився з Іваном Плющем

Це було в Крутах, коли я розкритикував те, як Дєдов зіпсував музей - накрили хату Куліша в Мотронівці очеретом без уміння, для імітації, і в результаті всі ті свитки, що там були, поцвіли. А замовником і платником був Плющ. Тож він і кричав на мене, а я відгавкувався 🙂

І встановились у мене дуже довірливі стосунки з ним, хоч і епізодичні. Він навіть казав своїм в НДП (була така партія): "Нашо ви свою газету створюєте? Домовтеся з Василем, щоб "Сіверщина" висвітлювала всі наші справи!". Його не послухали, але то таке...
А то раз доручили мені замовити в "Колибі" обід для делегації на чолі з Плющем. Ну, хто що їсть\ не їість я не знав, тож замовив салати і приблизно основні українські страви, в тому числі деруни. Іван Степанович тему дерунів схвалив, але затребував, щоб йому позвали шеф-кухаря, бо навчить як їх готувати. Шеф-кухар Юра йде і на ходу бурчить: "Іван Степанович, ну ви взагалі - шо, я вже деруни сам не приготую?". "Ні, - каже Плющ, - ти не вмієш їх готувати. От розкажи - як ти їх робиш?". Той став переказувати, а Плющ: "А яблуко кисле натираєш? Отож бо! Іди й роби!".
А ще він навчив Іванія, а той мене - їсти рижієву олію 🙂

А ще я завів Івана Плюща до народного художника Володимира Ємця. Плющ піднімався важко на 5 поверх, виявляється, мав проблеми з ногами - і мало не матюкав мене 🙂 Зате там розповів, як він у міжнародній поїздці переконував за Україну віце-президента Росії Руцкого, - шкодую, що я не записав...

Хороший був чоловік Іван Степанович, український, справжній!

Василь ЧЕПУРНИЙ