«Іжачки» стали сином та дочкою
Світлана у дитинстві приїздила у Єліне зі Щорса до своєї бабусі гостювати. Тут і познайомилася з місцевим юнаком Олександром Коротишем, заприятелювали. Потім навчалася у Ніжинському училищі культури і мистецтв на диригента, працювала у Запоріжжі. Олександр теж влаштувався на роботу в Чернігові. Здавалося б, такі відстані! Але між Світланою та Олександром пробігла іскорка любові – тож спочатку шукали всякої можливості зустрітися. Нелегко те було! Закохані так скучали одне за одним, що зрештою вирішили скоротити відстань. Шістнадцять років тому вони одружилися.
Щасливу родину, однак, згодом чекало нове випробування: лелеки ніяк не приносили у їхню оселю малюка…
А бажання мати його було таке велике, що Світлана та Олександр одного дня з’їздили до Прилуцького дошкільного дитячого будинку. Так у їхній родині невдовзі сталося поповнення: відлюдькуваті, боязкі «іжачки» сестричка і брат Юля і Сашко, яким тоді було 5 та 7 років, згодилися їхати з ними у Єліне.
– Їхніх батьків позбавили батьківських прав, – розповідає єлінський сільський голова Ніна Кухаренко. – Дітки уже рік були в інтернаті. Вони дуже переживали те, що сталося. Були зашорені, неконтактні. А Світлана і Олександр якось зуміли з ними розговоритися, викликати довіру. Дітки за рік-два перебування у цій сім’ї від любові, тепла, немов ожили, відтанули.
Нині Юля і Сашко уже ходять у 5 клас Єлінської ЗОШ І-ІІ ступенів, де працює завгоспом їхній названий батько. Дівчинку було вирішено раніше відправити до школи, аби брат і сестричка підтримували одне одного у класі і швидше адаптувалися до нових умов.
Світлана тепер не працює у клубі – повністю себе присвятила дітям, родині, господарству. Та вдома вона теж художній керівник – діти завдяки мамі розучують пісні, співають, беруть участь у художній самодіяльності школи.
– Ми живемо дружно, – каже О.Коротиш. – Діти спокійні, неагресивні. Щоправда, дуже бояться міліції. Бо їх вона колись забирала від батьків. Купили діткам велосипеди. Я прибудував до будинку ще приміщення – тепер Юля і Сашко мають по власній кімнаті. Діти помагають нам по господарству. Юля любить прибирати, мити посуд. А Сашко дає їсти кролям. Їх у нас аж 50. Цього літа Сашко вирішив самостійно заробити гроші на мобільний телефон. Тож ходив разом зі мною у ліс збирати ягоди. У день десь він заробляв по 100 гривень. І так у нього за сезон вийшла 1000. Щоправда, порадилися з ним, що краще йому за ці гроші у кімнаті мати власного телевізора. Сашко згодився і тепер може дивитися інші програми, ніж ми.
Родина Коротишів має коня, корову. Є ще у їхньому господарстві свині, кури. Тож м’ясом, молоком, городиною забезпечені. Попри велике господарство,батьки і діти знаходять час для квітів. Їхній будинок, немов у квітнику. У цьому світі краси – людяно і добре усім.
Головне, у новій родині брат та сестра відчувають себе у затишку , теплі та любові. Вони щиро називають нерідних батьків мамою та татом.
Сергій ПАВЛЕНКО,
власний кореспондент «Голосу України» в Чернігівській області
Щорський район
| Читайте також |
| Коментарі (0) |