Головна › Новини › КУЛЬТУРА
«Горенько моє…»
24-Чер-19 473 0.0 0
До 130- річчя від дня народження Анни Ахматової

Її дівоче прізвище Горенко. Існує така легенда, що батько її, українець, статський радник Андрій Горенко, прокляв за зраду української нації. Легенда, як легенда, але наш видатний поет Євген Маланюк, обігрував її дівоче прізвище, називаючи поетесу – «горенько моє…». Він знає її тяжке життя: «Страшне життя твоє, як житіє. Душа пройшла усі пекельні кола…». І натякав на ту зраду: «… Так мстивий привид мститься без упину На тих, що спопелили чар весни, Що зрадили дідизну, рід, родину».

В усякому разі сама вона, як свідчать дослідники, розповідала Миколі Бажану про козацьке походження її батька. І першого вірша вона підписала прізвищем Горенко, але батько заборонив їй використовувати своє українське прізвище під декадентськими віршами. Взяла прізвище Ахматова – прізвище прабабки по материній лінії.

Вона народилася в Одесі, але з Києвом пов’язано так багато в її долі – і навчання у Фундулеївській гімназії, і заняття в художниці Естер, і вінчання з Миколою Гумільовим. Власне, те вінчання стало прелюдією до трагедії – і життя в них не було гармонійного, і самого Гумільова розстріляли більшовики, коли вони вже розлучилися, а їхнього сина запроторили в концтабір тільки тому, що він син Гумільова. Лев Гумільов став видатним і оригінальним дослідником, але життя його було покалічене. Без вини винуваті батьки.

«Из логова змиева,
Из города Киева,
Я взял не жену, а колдунью» - писав Микола Гумільов. Визначення точне, враховуючи біографію Гумільових.

Ахматова, як відомо, не прийняла більшовицький переворот, але і з Росії не виїхала. Її довго не публікували, а опубліковане піддавали жорсткій критиці. Так у постанові секретаріату ЦК ВКП(б) «Про збірку віршів А.Ахматової „З шести книг“» — критикується «грубаї помилка» працівників видавництва «Радянський письменник» та політредактора Головліта, які припустили видання «ідеологічно шкідливих, релігійно-містичних віршів Ахматової»; пропонувалося з користування книгу вилучити. А в постанові про ленінградські журнали 1946 року (так звана постанова А.Жданова) її та Михайла Зощенка виводять за рамки радянської літератури і їх виключають зі спілки радянських письменників. Ахматова рятується перекладами.

Її висували на Нобелівську премію, а з настанням «відлиги» її обирають почесним доктором Оксфордського університету. Вперше в історії Оксфордського університету була порушена традиція: не Анна Ахматова сходила мармуровими сходами, а ректор спускався до неї. Померла 1966 року і похована під Санкт- Петербургом.
До кінця своїх днів зберігала гострий розум і язик. Так коли поета Йосифа Бродського судили «за тунеядство», вона визначила: «Роблять рудому біографію». І дійсно – він благополучно емігрував і жив собі у вільному західному світі. В той час, як українські письменники – дисиденти, гибіли в сибірських концтаборах. Що не зупинило Бродського в його гидкому віршуванні «На независимость Украины».

Євген Маланюк у своїх «Антистрофах» ще 1953 року, звертаючись до Анни Ахматової – Горенко, нагадував і співчував, і стверджував: «Де ж петербурзький парадіз,
Невтішна невська Клеопатро?
…А з - попід бруку стогін чуть –
То кличуть мсту кістки козачі…
Не все прожерла невська муть,
Бо ось незряче серце – плаче…».

Василь ЧЕПУРНИЙ



Теги:Гумільов, Василь Чепурний, Анна Ахматова, російська література


Читайте також



Коментарі (0)
avatar