Фронтова поезія: Останній мій жовтень

* * *
Останній мій жовтень, налий мені віскі,
брунатно-прозорого - саме як ти.
Холодного, з льодом цих звичних вже звісток
по втратах, додай мені ще самоти.

Я більше не краюсь, здається я в темі,
і з неминучістю в повнім ладу,
останній ковток і найкращу фонему
крізь тебе до неї вже не прокладу.

Останній мій жовтень, ми лишились двоє;
мені не звикати, тобі й поготів -
стояти у зябкому цим однострої,
й торкатись плечима полеглих братів.

Останній мій жовтень, віддай їй, як зможеш,
все те, що повинен був я - та не зміг,
сховавши в листопад свою неспроможність
обрати єдину з безкраю доріг.

Останній мій жовтень, налий мені вечір
з брунатною змогою бачити сни,
і тінь теплих ранків накинь їй на плечі,
зігрій її мОїм теплом до весни.

Останній мій жовтень, залиш лише спомин
про наші з тобою важкі імена.
Ще ляже весна їй на тіло утомлене,
ще буде вона її пити до дна...

Влад ПЕТРАШ