Фестиваль "Литаври" з точки зору польської гості

Чернігів кожного року восени притягує широке коло митців Слова з усього світу - не тільки поетів і прозаїків, але й музичних виконавців, які кладуть на музику літературні тексти.

Цього року гостями фестивалю були, окрім авторів з різних куточків України, та Європи - Білорусі, Болгарії, Чехії та Польщі, але й митці з В'єтнаму та Тайваню.

Мені пощастило бути однією з двох авторів, запрошених з Польщі. Разом з Войцехом Песткою ми представляли Асоціацію польських письменників (це одна з двох літературних асоціацій, що діють в Польщі, і до якої належали Віслава Шимборська та Чеслав Мілош).

Урочисте відкриття фестивалю відбулося у чудовому залі філармонії, де кожен з письменників презентував свою роботу рідною мовою та в перекладі. Я із захопленням слухала поетичні твори, прочитані авторами в оригінальному звучанні, адже Поезія та Музика мають свої кольори та мелодику.

Загальним знаменником була прекрасна українська мова, особливо мелодійна, а тому ідеальна для поетичної експресії. Варто відзначити, що українські автори відрізняються відмінною традиційною декламацією віршів з пам'яті, як це роблять актори. Це вміння, на жаль, не часто зустрічається у Польщі (за винятком деяких слемів). Не бракувало й традиційних та сучасних музичних виступів. Гала-концерт розпочали козацькі тулумбаси. Як на мене, це було безпрецедентно, бо я вперше почула таку музику. Натомість на закінчення ми мали можливість послухати поетичний реп.

Музична пауза належала мені – організатор та ініціююча сила фестивалю Тетяна Винник бачила мій виступ на Міжнародному фестивалі імені Тараса Шевченка і запропонувала, аби окрім прочитання віршів, я щось заспівала. На жаль, зі мною не було мого акордеоніста - Мацея Зімкі. Отож я вирішила заспівати акапелла власну композицію до вірша краківського поета Богуслава Журуковського, народженого в Станіславі – Івано-Франківську перекладеного українською мовою під назвою "Святий Вечір".

У наступні три дні поети і прозаїки відвідали школи та університети, а також бібліотеки в різних містах Чернігівської області, в яких презентували свою творчість та відповіли на численні запитання читачів. У більшості місць авторами також були передані книги до бібліотек. Всюди відчувалася гостинність і сердечність господарів.

Ділячись усім, згідно із старою польською приказкою, "Чим хата багата, тим і рада " (це, як з’ясувалось, є спільною приказкою), у мене було враження, що тут, в Україні все ще квітне прекрасна квітка традиції, і бажаю аби українське суспільство не втратило її у сучасному, переповненому поспіхом світі. Скрізь нам були показані міста, пам'ятники, найцікавіші місця. Часом нас вражали сумні і болячі історії – як от та, почута у музеї в Корюківці, де війна йшла за війною. Добре, що зараз місто може розвиватися спокійно і згодом у музеї, окрім воєнних героїв і на разі єдиного музиканта (авторка мала увазі майстра сучасної кобзи Олександра Корнієвського - ред.), появляться інші історичні постаті, пов’язані із сучасною культурою, наукою чи бізнесом.

Ми також відвідали пам’ятки архітектури, наприклад у Ніжині – церкви, побудовані у XVIII столітті, синагогу та будинки грецьких іммігрантів, та місця, пов'язані з персоналіями М. Гоголя і Т. Шевченка. Вечорами відбувались інтеграційні зустрічі письменників, які згодом, сподіваюсь, приведуть до подальшої співпраці, обміну та перекладів.

Такі фестивалі, як "Литаври", сприяють розвитку читацької культури, заохоченню сучасної молоді, вихованої в культурі комп’ютерних образів та інтернету, до сягання по справжню друковану книгу, або до початку власних творчих спроб, а також служать натхненням для професійних письменників.

Поживою для письменника є досвід, враження, спостереження і переживання. У творчому житті особливо важливою є дружба, бо з нею народжуються ідеї і відбувається обмін енергії думок – що, хоч і звучить дещо «магічно», та, на мою думку, є знайоме кожному письменнику. А приводів, аби відсвіжити вже існуючі і налагодити нові контакти під час фестивалю не бракувало.

Не бракувало також конкурсів і вручення нагород лауреатам - однаковою мірою під час відкриття у Чернігівській філармонії, так і пізніше, під час подальших візитів. Мою особливу увагу привернула дванадцятирічна Софія Татарин, авторка двох новел, опублікованих у фестивальному альманасі. Одна з них під заголовком «Рожеві окуляри», про долю дитини алкоголіка, котрий над нею знущається, відзначається винятковою, як на вік авторки, зрілістю спостережень та емпатичним трактуванням важкої теми. Я бажаю молоденькій письменниці розвитку таланту і вірю, що її літературна родина потурбується, аби для цього були відповідні умови.

Як ідея фестивалю, так і його реалізація, справили на мене дуже позитивне враження. Дякую організаторам, а особливо Тетяні Винник, за запрошення і маю надію на подальший розвиток українсько-польської творчої співпраці.

Божена БОБА - ДИҐА з Кракова

Переклад з польської Віктора Татарина та Тетяни Кравчук.