Дивлюсь телевізор — і стає не по собі

У мого дідуся Івана Колесника було чотири сини, які служили офіцерами у Радянській Армії. У роки Великої Вітчизняної війни вони воювали проти німців. Усі четверо полягли в боях, захищаючи рідну землю.

На той час наша рідня жила у селі Червоні Партизани, яке було окуповано німцями. Два німецькі офіцери жили у хаті мого діда. Коли він захворів на пневмонію, німці давали діду необхідні ліки для швидшого одужання. Якось ці офіцери за доносом місцевих поліцаїв дізналися про те, що у мого діда сини воюють проти німців, але це, на диво, не вплинуло на їхню допомогу у лікуванні. Так дід і одужав. А коли після війни згадував своїх полеглих у боях синів, то все одно лаяв і Гітлера, і Сталіна однаково, бо вважав, що саме вони удвох винні у розв’язуванні війни.

Оце зараз дивлюся телевізію, і якось не по собі стає: німці, хоч і воювали проти чужого їм народу, та виявляли інколи людяність, а наші багатії-депутати тільки й знають, як загарбати собі більше. Обідрати людину для них просто — і землю, і житло (про що писала й газета «Сіверщина») можуть одним махом забрати… Словом, обдирають свій народ, як липку.
30 жовтня торік у магазинах лимони, наприклад, коштували 13 гривень за 1 кілограм, а вже 5 листопада їхня ціна становила 30 гривень... Отак наша рідна влада наживається. І нема до того нікому діла, бо в них своя справа — як набити власні кишені.

Ігор КОВБАСА,
с. Кучинівка, Щорський район