Десять відсотків миру і 220 вольт совка

Новорічне звернення президента — це завжди більше, ніж слова. Це діагноз. Це рентген стану влади, її мислення, страхів і надій. Цьогорічний текст був емоційно сильним, але саме тому — небезпечним. Бо за пафосом легко не помітити підміну реальності риторикою.

Ключова формула — «мирна угода готова на 90%». Красиво. Заспокійливо. Але в дипломатії не буває відсотків. Або є текст, сторони, гаранти, ратифікації — або є політична метафора. Коли суспільству продають відчуття близького фіналу без жодного публічного документа — це не надія, це маніпуляція очікуваннями.

Далі — улюблена дихотомія: або світ зупиняє Росію, або Росія затягує світ у війну. У реальній політиці завжди більше ніж два варіанти. Але така формула зручна: вона знімає відповідальність з української влади за складні рішення і перекладає її на «колективний Захід», який чомусь «недотиснув».

Окрема історія — персоналізація геополітики. Містечкова фамільярність - все оце Емануель, Фрідріх, Метте - це тупе бикування ,хтось колись може це пояснити Зеленському? Складається враження, що світ тримається на особистих стосунках, а не на парламентах, процедурах і холодних інтересах. Інституції зникають, залишаються міжсобойчик. Це гарно для телебачення, але погано для держави.

І тепер — деталь, яка сказала більше за тисячу слів. Фраза про «не 170, а всі 220 вольт». Україна давно живе за європейським стандартом 230 В. 220 — це не просто цифра. Це радянський технічний рудимент, який досі сидить у мові. Європа в гаслах, але 220 вольт у підсвідомості. Символ дрібний, але дуже точний.
Бо справжній європейський вибір — це не лише прапори й заяви. Це точність. Стандарти. Процедури. Відмова від «приблизно», «десь», «майже готово». Мир теж не буває «на 90%». Або він є — або його немає.

І якщо ми справді хочемо 2026 рік без війни, нам потрібні не лише сильні слова. Нам потрібна мова дорослої держави. Без магії відсотків. Без радянських вольтів. Без ілюзій, що віра може замінити відповідальність.

Володимир ЦИБУЛЬКО