Чому росіяни ненавидять кримських татар
Чому у росіян була армія Власова, Локотська республіка і російська поліція Криму, численніша за пронімецькі загони кримських татар, а депортували кримських татар?
Ось чому. А решта - пропаганда.
«Дивний і неймовірний страх перед Татарами, закорінений у Московитах з часів великих їхніх завойовників Батия і Мамая, змушував їх у поході триматися всім вкупі, терплячи страшенні через те нестатки, утиски і нужду, так що й саму воду вважали інколи за велику рідкість і коштовність, і ті, що нею торгували, наживали грубі гроші»
(«Історія Русів», 18 ст.)
«Московит, як тільки пускається навтьоки, не думає вже ні про яке інше спасіння, крім як втечу; Захоплений і спійманий ворогом, він і не захищається, і не просить пощади.
Татарин же, скинутий з коня, втративши будь-яку зброю, навіть важко поранений, як правило, відбивається руками, ногами, зубами, взагалі поки і як може до останнього подиху.
(Сигізмунд Герберштейн, «Записки про московитські справи», 1526-49).
«Коли татарський посол їхав до Москви, то зустрічав його князь московський, йдучи першим, без шапки, і виносив послу на дорогу кобилячого молока. А коли той пив і крапля молока капала на гриву, то московит мусив її злизати. А тому, хто читав лист від татарського царя, він повинен був підстелити соболині хутра, а сам з усією радою стояв на колінах, поки читали того листа".
(А Гваньїні, "Хроніка Європейської Сарматії", книга 7, 1578 р.).
"Кримський цар пішов до Москви з Темрюком з Черкеської землі – свояком великого московського князя. А великий князь разом з військовими людьми – опричниками – втік у незахищене місто Ростов. Спочатку татарський хан наказав підпалити розважальний двір великого князя – Коломенське – за 1 милю від міста. На другий день він підпалив земляне місто – цілком усе передмістя, в ньому було також багато монастирів і церков… За шість годин вигоріли начисто і місто, і Кремль, і двір опричнини, і слободи.
Була така велика напасть, що ніхто не міг її уникнути! Живих не залишилося і 300 боєздатних людей. Одним словом, біда, яка спіткала тоді Москву, була така, що жодна людина в світі не змогла б того собі й уявити. Татарський цар Девлет-Гірей повернув назад до Криму з безліччю грошей і добра і безліччю полоняників, ще й залишив порожньою всю Рязанську землю… Як і минулого року, коли спалили Москву, великий князь знову кинувся навтікача – у Великий Новгород, за 100 миль від Москви, а своє військо і всю країну кинув напризволяще. З Великого Новгорода великий князь відправив нашому воєводі, князю Михайлу Воротинському, фальшиву грамоту: нехай-де він тримається міцно, великий князь хоче послати йому на допомогу короля Магнуса і 40 тисяч кінноти. Грамоту цю перехопив кримський цар, злякався й пішов назад до Криму».
(«Записки про Московію», Генріх Штаден, німецький найманець московського царя о очевидець подій, про події 1571-72 рр.)
Як описував зустріч кримського посла з московським царем у 1573 р. очевидець – англійський посол у Московії Джером Горсей. За його свідченнями, татарський посол заявив Іванові Грозному:
"Великий цар всіх земель і ханств, хай освітить сонце його дні, послав до його васала Івана Васильовича, який з дозволу хана є великим князем всієї Русі, дізнатися, як йому довелося по душі покарання мечем, вогнем і голодом, від якого він посилає йому порятунок (тут посол витягнув брудний гострий ніж), – цим ножем нехай цар переріже собі горло".
Як пише англієць, у татарського посла спробували відняти дорогу шапку й одяг, видану йому перед тим самими московитами, але він боровся так запекло, що цього не вдалося зробити: "А цар впав у сильний напад люті, послав за своїм духівником, рвав на собі волосся й бороду мов божевільний".
Іван Грозний за найменшу провину або й без неї він страчував московитів нечуваними карами. Сучасник писав, що він "жорсткостями перевершив Нерона, Калігулу,… Геліогабала, Бусіріда і, нарешті, всіх тиранів, які описані й ославлені істориками, а також поетами".
Але після історії з ножем Грозний відпустив кримського посла неушкодженим.
«Але татарин - ворог настільки рухливий і моторний, що, з двадцятьма або тридцятьма тисячами вершників відверне російську армію, відправивши в той же час певну кількість по іншій дорозі спустошувати країну, що вони виконають з такою швидкістю, що удар буде завдано перш, ніж російська армія отримає попередження. Вони не обтяжують себе іншою здобиччю, окрім полонених, у них немає ніякого скарбу, хоча у кожного з них є один або два змінні коні, які так добре навчені, що не роблять їм ніяких складнощів, а самі тататри настільки моторні, що можуть зістрибнути з коня, що мчиться риссю, і скочити на іншого. Зі зброї у них тільки лук, стріли і шабля; вони стріляють набагато швидше і влучніше на скаку, ніж інакше. В кінцевому підсумку сотня татар завжди змусить втікати двісті росіян, якщо тільки це не будуть найкращі воїни. Якщо трапиться, що загін в п'ятнадцять або двадцять тисяч вершників почне переслідувати татар, то до відстані гарматного пострілу не доїде разом і трьох-чотирьох тисяч московитів, а решта будуть швидше схожі на привидів на віслюках, ніж на людей на конях. Таким чином татари йдуть, ніколи не несучи великих втрат, якщо тільки, чекаючи їх повернення, не перекриють прохід через який-небудь ліс або річку. Але це трапляється нечасто»
(Жак Маржерет, «Стан Російської держави і Великого князівства Московського, 1607).
Просто у той час як запорожці брали Білгород, Бендери, Очаків та інші найбільші турецькі й татарські фортеці, нападали на околиці Стамбулу, московити захищалися від татар у себе вдома, і, треба сказати, без особливого успіху. Аж до становлення українських козацьких слобідських полків захисна лінія Московії проти татар проходила за 200 км від Москви - біля м. Тули.
Олександр ПАЛІЙ
Ось чому. А решта - пропаганда.
«Дивний і неймовірний страх перед Татарами, закорінений у Московитах з часів великих їхніх завойовників Батия і Мамая, змушував їх у поході триматися всім вкупі, терплячи страшенні через те нестатки, утиски і нужду, так що й саму воду вважали інколи за велику рідкість і коштовність, і ті, що нею торгували, наживали грубі гроші»
(«Історія Русів», 18 ст.)
«Московит, як тільки пускається навтьоки, не думає вже ні про яке інше спасіння, крім як втечу; Захоплений і спійманий ворогом, він і не захищається, і не просить пощади.
Татарин же, скинутий з коня, втративши будь-яку зброю, навіть важко поранений, як правило, відбивається руками, ногами, зубами, взагалі поки і як може до останнього подиху.
(Сигізмунд Герберштейн, «Записки про московитські справи», 1526-49).
«Коли татарський посол їхав до Москви, то зустрічав його князь московський, йдучи першим, без шапки, і виносив послу на дорогу кобилячого молока. А коли той пив і крапля молока капала на гриву, то московит мусив її злизати. А тому, хто читав лист від татарського царя, він повинен був підстелити соболині хутра, а сам з усією радою стояв на колінах, поки читали того листа".
(А Гваньїні, "Хроніка Європейської Сарматії", книга 7, 1578 р.).
"Кримський цар пішов до Москви з Темрюком з Черкеської землі – свояком великого московського князя. А великий князь разом з військовими людьми – опричниками – втік у незахищене місто Ростов. Спочатку татарський хан наказав підпалити розважальний двір великого князя – Коломенське – за 1 милю від міста. На другий день він підпалив земляне місто – цілком усе передмістя, в ньому було також багато монастирів і церков… За шість годин вигоріли начисто і місто, і Кремль, і двір опричнини, і слободи.
Була така велика напасть, що ніхто не міг її уникнути! Живих не залишилося і 300 боєздатних людей. Одним словом, біда, яка спіткала тоді Москву, була така, що жодна людина в світі не змогла б того собі й уявити. Татарський цар Девлет-Гірей повернув назад до Криму з безліччю грошей і добра і безліччю полоняників, ще й залишив порожньою всю Рязанську землю… Як і минулого року, коли спалили Москву, великий князь знову кинувся навтікача – у Великий Новгород, за 100 миль від Москви, а своє військо і всю країну кинув напризволяще. З Великого Новгорода великий князь відправив нашому воєводі, князю Михайлу Воротинському, фальшиву грамоту: нехай-де він тримається міцно, великий князь хоче послати йому на допомогу короля Магнуса і 40 тисяч кінноти. Грамоту цю перехопив кримський цар, злякався й пішов назад до Криму».
(«Записки про Московію», Генріх Штаден, німецький найманець московського царя о очевидець подій, про події 1571-72 рр.)
Як описував зустріч кримського посла з московським царем у 1573 р. очевидець – англійський посол у Московії Джером Горсей. За його свідченнями, татарський посол заявив Іванові Грозному:
"Великий цар всіх земель і ханств, хай освітить сонце його дні, послав до його васала Івана Васильовича, який з дозволу хана є великим князем всієї Русі, дізнатися, як йому довелося по душі покарання мечем, вогнем і голодом, від якого він посилає йому порятунок (тут посол витягнув брудний гострий ніж), – цим ножем нехай цар переріже собі горло".
Як пише англієць, у татарського посла спробували відняти дорогу шапку й одяг, видану йому перед тим самими московитами, але він боровся так запекло, що цього не вдалося зробити: "А цар впав у сильний напад люті, послав за своїм духівником, рвав на собі волосся й бороду мов божевільний".
Іван Грозний за найменшу провину або й без неї він страчував московитів нечуваними карами. Сучасник писав, що він "жорсткостями перевершив Нерона, Калігулу,… Геліогабала, Бусіріда і, нарешті, всіх тиранів, які описані й ославлені істориками, а також поетами".
Але після історії з ножем Грозний відпустив кримського посла неушкодженим.
«Але татарин - ворог настільки рухливий і моторний, що, з двадцятьма або тридцятьма тисячами вершників відверне російську армію, відправивши в той же час певну кількість по іншій дорозі спустошувати країну, що вони виконають з такою швидкістю, що удар буде завдано перш, ніж російська армія отримає попередження. Вони не обтяжують себе іншою здобиччю, окрім полонених, у них немає ніякого скарбу, хоча у кожного з них є один або два змінні коні, які так добре навчені, що не роблять їм ніяких складнощів, а самі тататри настільки моторні, що можуть зістрибнути з коня, що мчиться риссю, і скочити на іншого. Зі зброї у них тільки лук, стріли і шабля; вони стріляють набагато швидше і влучніше на скаку, ніж інакше. В кінцевому підсумку сотня татар завжди змусить втікати двісті росіян, якщо тільки це не будуть найкращі воїни. Якщо трапиться, що загін в п'ятнадцять або двадцять тисяч вершників почне переслідувати татар, то до відстані гарматного пострілу не доїде разом і трьох-чотирьох тисяч московитів, а решта будуть швидше схожі на привидів на віслюках, ніж на людей на конях. Таким чином татари йдуть, ніколи не несучи великих втрат, якщо тільки, чекаючи їх повернення, не перекриють прохід через який-небудь ліс або річку. Але це трапляється нечасто»
(Жак Маржерет, «Стан Російської держави і Великого князівства Московського, 1607).
Просто у той час як запорожці брали Білгород, Бендери, Очаків та інші найбільші турецькі й татарські фортеці, нападали на околиці Стамбулу, московити захищалися від татар у себе вдома, і, треба сказати, без особливого успіху. Аж до становлення українських козацьких слобідських полків захисна лінія Московії проти татар проходила за 200 км від Москви - біля м. Тули.
Олександр ПАЛІЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |