Як пошта "Сіверщину" валить або Чи існує інформаційна безпека держави?

ЧИ ІСНУЄ ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ ?
Незахищений медіа-простір

Президент України Віктор Ющенко своїм указом затвердив Доктрину
інформаційної безпеки України. Вона була розроблена Радою національної безпеки і оборони України, що зайве свідчить про актуальність проблеми.
Це ще раз підтвердив і сам Президент, виступаючи не так давно у Севастополі: «Коли ми говоримо про становлення держави, очевидно, проти України будуть десятки проектів, щоб вона не відбулася. Досить часто сьогодні, в тому числі і в російських ЗМІ, називають Україну або штучною державою, або випадковою державою».

Найбільш прикро й небезпечно, що всі оці «теорії штучності й випадковості» і далі привільно поширюються в інформаційному просторі нашої держави. Нам закидають просто ворожі державі ідеї. Крім того, глобалізація світу, насамперед у царині комунікації, спричинила до засилля в нашому інформаційному просторі абсолютно аморальної чорноти або поширення всіляких псевдорелігійних ідей, що більше схожі на психологічне одурманювання людей. Яка ж нормальна держава може спокійно споглядяти на це? Тому актуальність Доктрини не викликає жодного сумніву.

Питання в іншому. У тому, щоб положення Доктрини не зосталися лише на папері. Гляньмо уважніше на цей документ. В ньому задекларовані основоположні тези свободи слова, думки, поширення інформації. Тобто (цитую) «свобода збирання, зберігання та поширення інформації», «обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону». Все правильно. Але питання: якій саме інформації гарантована «свобода поширення»? Адже не секрет, що останнім часом деформація суспільної моралі породила попит на інформацію, яку радше назвеш дезінформацією. Чи, може, навпаки: облуда в медіа деформує суспільну мораль? Так от доктрина містить і такий пункт: «Достовірність, повнота та неупередженість інформації». І навіть «недопущення правопорушень в інформаційній сфері». Схоже, нарешті нашу вищу владу стурбувало явище, коли мас-медіа вульгарно використовують у найбрудніших суспільно-політичних ігрищах. Волати про якусь мораль, етику і таке інше – марна справа. Очевидно, час чітко сказати: подібний бруд повинен бути поза межами нормального інформаційного простору. Бо це інформація для парканів! І коли в концепції також є положення про «гармонізацію українського законодавства в інформаційній сфері з міжнародним», то варто нагадати: навіть у найдемократичніших державах світу не допускають в інформаційному просторі такої вседозволеності, як це трапляється у нас. За кількістю порнографії в Інтернеті, поширення її на ринку Україна давно вже випередили багато «найрозкутіших» суспільств Заходу. Це що – свобода слова чи свобода вседозволеності?
Наводити лад у нашому інформаційному просторі доводиться паралельно із захистом його від зовнішніх впливів. На жаль, поки що над нашим інформаційним простором розгулюють антиукраїнські вітри. Варто лиш нагадати сумну статистику співвідношення російськомовної і україномовної преси або те, що радіоефір заполонила російськомовна низькопробна «попса».

Отож не випадково в Доктрині є й такий пункт: «Пріоритетність національної інформаційної продукції». Що ж, над цією «пріоритетністю» ще працювати й працювати. Може, запозичити досвід у напівдиктаторського, як його називають, режиму Венесуели? Президент країни Уго Чавес закрив 34 радіостанції. Ні, все начебто цілком за законами країни: ці станції «не пройшли ліцензування». Можна, звісно, посперечатися стосовно демократичності цього кроку. А можна прислухатися до президента Чавеса, котрий заявив, що ці станції не закриваються, а повертаються народові від їх дотеперішніх власників — «інформаційних латифундистів». Чи ж не менше таких латифундистів розкошує в нашому інформаційному просторі?


Поштовий рекет триває
Цілком у руслі захисту національного медіа-простру і питання про ситуацію з державницькими, національними виданнями. Не кажучи вже про підтримку, хоч би добитися захисту їх від нищення. Дивує, що до цього нищення долучилася й така державна структура, як пошта. Спробуйте-но купити в кіосках «Укрпошти» такі газети, як «Літературна Україна», «Слово Просвіти», тим паче — літературні журнали. А так само й газету «Сіверщина». Річ у тім, що редакції не можуть змусити поштовиків брати у продаж якусь кількість видання, цифру встановлює сама пошта. І постійно занижену. Одговірка: мовляв, беремо, скільки реалізується, який є попит. Все це – од лукавого. У поштовиків існують свої прийоми, як засунути україномовні державницькі газети подалі від покупця, а натомість мало не впихати йому в руки інші видання, відомо які. Тож цей «попит» вміло формує сама пошта.
Вихід можна було б вбачати в розширенні передплати. Але й тут поштовики відсувають державницькі видання на третій план. Мало того, наприклад, на Чернігівщині пошта, працюючи на кілька «догідних» їм газет, бере участь у нищенні передплатного тиражу газет обласної «Просвіти» — «Сіверщини» і «Білої хати».

Нарешті, дуже серйозною проблемою є постійне зростання поштових тарифів. Причому знову найбільше страждають небагаті україномовні державницькі видання. Бо поштовики встановлюють тарифи, очевидно, орієнтуючись на фінансові можливості рекламних або кланово-олігархічних газет.
Щойно завдано черговий удар по пресі. «Укрпошта» вже оголосила, що вона підвищує тарифи на послуги з оформлення й доставки читачам передплатних видань на 2010 рік у середньому на 28 відсотків. Це порівняно з цьогорічними тарифами. Але здирництво в тому, що це є «підвищення на підвищення», адже тарифи піднімалися всі останні роки: на 2008 рік – на 60 відсотків, на нинішній проти попереднього – на 27 відсотків. У результаті те, за що 2007 року платили 1 гривню, на наступний рік коштуватиме 2 гривні 61 копійку. Нормально?

Затяжна війна з поштою триває вже не один рік. Тому голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко і редактори кількох провідних українських газет звернулися з відкритим листом до Прем’єр-міністра, де просять і вимагають вгамувати нарешті поштовий рекет. І кивання на кризу з боку відомств тут ні до чого. У зверненні наводиться приклад Франції, де влада, якраз реагуючи на кризу, ухвалила рішення коштом держави кожному дорослому французові передплатити одне загальнонаціональне видання. Крім того, вдвічі збільшується державна реклама в газетах. І головне: вводиться мораторій на підвищення поштових тарифів.

Отже, Доктрину інформаційної безпеки України затверджено. Чи вгамує вона холодні вітри й протяги нашого розхристаного інформаційного простору? Будемо сподіватися.
Петро АНТОНЕНКО