реклама партнерів:
Головна › Новини › СУСПІЛЬСТВО

«Відьма» і священик. Хто кого?

07-Сер-09 1989 0.0 0

Ми їхали у Брусилів зовсім з іншої причини: треба було перевірити скаргу, яка надійшла на адресу редакції. А довелося з’ясовувати про конфлікт місцевого священика і однієї жіночки.
— Оце чутки пішли, що Євдокія Іванівна Процько — відьма. То чи правда це?
— Та яка вона відьма? — дивувалися одні, а інші додавали:
Язик свій їй треба було тримати подалі за щокою, тоді все було б добре.
— То через конфлікт із батюшкою села у неї таке сталося, — розповідають нам про «чаклунство» жінки.
— Та й наш батюшка, не для газети буде сказано, багато на себе бере, — вдаються до відвертості деякі селяни.
— Отець Миколай відлучає її публічно, — повідує нам бабуся, яка регулярно відвідує церкву. — Читає Євангеліє і промовляє проти неї різні слова церковні…
З тим поїхали ми до отця, аби довідатися про все з перших вуст. І хоча це було серед тижня, не в недільний, для священика робочий день, отець Миколай нам виділив на розмову всього пару хвилин. Він відповів, що ніколи подібного не вчиняв, як у церкві, так і поза нею. «Для мене всі прихожани однакові», — сказав він нам. І ми йому тоді повірили. Але, як виявилося, зарано.

Розмова з «відьмою»

З Євдокією Іванівною ми спілкувалися майже годину. Від неї довідалися, що причиною розбрату з новим священиком є дійсно її язик.
— Я почала висловлювати батюшці свої думки, — розмірковує Євдокія Іванівна. — Радила «розбурати» частину приміщення і перегородити, а він після цього обурювався та розцінив це все, як втручання у церковні справи… Я аж ніяк не хочу з батюшкою сваритися, бо він сам по собі непоганий. А біди всі ото через моїх сусідів, які є його кумами. Вони все погане про мене йому говорять, а він їх слухає…
«Взяли з церкви ікону дорогу, кажуть — на реставрацію якусь там», — розповідають деякі мешканці села. А на її місце, мовляв, потім привезли іншу, просту ікону, бо перша була дуже дорога, безцінна, обрамлена позолотою.
Інший люд стверджує, що ікону у церкві просто викрали невідомі особи.

Блокування журналістів священиком і його служницями

Ще перебуваючи в хаті Євдокії Процько, ми почули сигнали автомобіля. І як вийшли з її подвір’я — оторопіли, бо враз опинилися в колі жінок. Як потім зрозуміли, то була так звана «двадцятка» — активісти місцевої церкви Архістратига Михаїла.
— Чого це ви поприходили сюди? — басовито запитав у них мій колега Олександр Ясенчук.
— А ми прийшли сюди захистити отця Миколая! — відповіли нам жінки.
— Від кого захистити? — запитую у них. Та вже звертаюся до самого отця Миколая: — А хіба ми на вас якось нападали?
— Ви відпрацьовуєте гроші! — випалила зі страшенною злістю одна з божих людей. І щось почала говорити про хабарі…
— Так оце божі люди обвинувачують нас у хабарах? — це вже я сам, до цього абсолютно спокійний, почав обурюватися.
Дивлюсь, а священик Миколай комусь показує якісь жести: то піднімає руку, то опускає. Повернувся. Позаду, відчинивши ліві дверцята білого шикарного лімузина, молода тоненька жіночка знімала все це на відеокамеру. Нині священик піднімає вгору руку — вона включає свою «японку», а тільки-но руку опускає — припиняє знімати.
— Яке ви маєте право приходити сюди у двір? Це приватна власність, — вже до нас сам священик звертається. — І взагалі у вас є дозвіл на це?
Шквал жіночих емоцій не давав нам будь що роз’яснити. Так і стояли ми, заблоковані джипами: чорним — попереду нашого автомобіля, позаду — білим. «Оце так батюшка», — подумав собі. Ще ж які машини має — іномарки дорогі! «Та то, може, не його, — пізніше висуне версію мій колега, — друзі з Чернігова, напевно, на допомогу йому приїхали».
Біле авто потім, до речі, ще довго за нами слідувало, поки ми не загальмували.
Не знаю, яка б розв’язка цієї інсценованої провокації, влаштованої священиком Миколаєм, якби не раптова гроза. Але я, скориставшись миттєвою паузою, і встиг звернутися до жінок і священика: «І оце ви хочете сказати, що ви і ваш батюшка вірите у Бога? І нам наказуєте, що не повинні були відвідувати жіночку, яку ви обізвали хворою? Та ще й обвинувачуєте нас у хабарах? Нічого тоді у вас і у вашого батюшки святого немає, якщо ви такі». (Ісус Христос, як відомо, навпаки, не цурався хворих, а йшов до них, допомагав їм, а тут — забороняють). І випалив: «Усе це — ваша з батюшкою маска»

Сусіди: «Вона — відьма»

З початком дощу всі розбіглися, хто куди. Я і мій колега — до сусідів. І треба ж — потрапили саме до тих, з ким і раніше хотіли поговорити. Хоча перед хвірткою одна з молодиць вигукнула: «А ви дозволу у нас запитали — можна сюди заходити чи ні?» Як з’ясувалося, це була дружина Олега Ковтуна, сусіда Євдокії Іванівни.
— Та вона — відьма, — запевняє Олег Ковтун. — Колись у нас стався конфлікт, і в цей же день я почав обробляти деревину на верстаті. І відсік собі палець…
— А знаєте, чому вона до мене чіпляється? — додає кремезний, майже двометровий Олег, — Вона вважає, що я відбив у її сина жінку, яка стала потім моєю дружиною.
На ґанку сусідської оселі від двох активістів церковної «двадцятки», які теж сховалися від дощу, ми дізналися, що всіх жінок привів до двору «відьми» ще й неприйнятний підхід до нашої газети. «Бо «Сіверщина» — не нашої віри газета», — сказали нам тут.
Оце так: працюю у цій газеті і не знав, що вона «бусурманська» чи ще якась там. Дивно нам було чути про це, адже ніхто з нас не говорив прибулим до помешкання Євдокії Іванівни жінкам, що ми саме з цієї газети. Напевно, проти нас і «Сіверщини» так агресивно налаштував членів церковної «двадцятки» їхній батюшка Миколай?
А ще від подружжя Ковтунів ми дізналися, що про конфлікт між Євдокією Іванівною і місцевим священиком Миколаєм писала вже районна газета — і теж не на користь цього священнослужителя. Цікавий факт: чернігівську районку не назвеш націоналістичною газетою, а теж туди замахнулась.

До слова

В одному селі, не в Брусилові, священик УПЦ Московського патріархату сказав мені: «Молися з вірою у Бога, а до церкви йди такої, до якої веде тебе твоя душа». І так хочеться мені назвати цього прекрасного священика, та він попросив не робити цього.
Чому й досі московські священнослужителі в Україні закликають своїх прихожан-українців не ходити до української церкви?
Відповідь на це запитання дав той же «московський» священик: «Така заборона — то політика. Вона нічого спільного з вірою у Бога не має… Відбувається боротьба і вплив за територію. На жаль, за допомогою церкви».
У селі Хотинівка Носівського району мешкає теж один «московський» священик — протоієрей Анатолій. Але батюшка цей взагалі нічого про політику не говорить. І у нього немає ані чорних, ані білих джипів. Тож провокацій він ніколи нікому не влаштовує і не керує найманим для цього відеооператором. Єдина втіха — займається відбудовою церкви і вірить по-справжньому у Бога. Така любов і віра передається через нього і людям, які приходять почути його сердечно-молитовні слова. І вони не питають, а він не розповідає, яка там церква – Московська чи Київська. Вона — єдина, бо до церкви заходять ті, хто щиро вірить в Отця небесного… Може, тому Господь і наділив протоієрея Анатолія Божою іскрою, яка променіє в його очах… Дивишся в оті очі, слухаєш його розповідь про Бога і не хочеться йти від нього. Бо то все — дійсно неприховане, справжнє… Отакого б священика мешканцям Брусилова!

Сергій КОРДИК



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок



Коментарі (0)
avatar